luche_chuchhe / Свіженьке

Сравнение любовного романа и кинкового текста - иллюстрация, причем, имхо, прекрасная.
Так вышло, что в двух разных текстах - любовном романе и кинковом тексте - есть очень похожие куски (об обстоятельствах, благодаря которым появилась эта схожесть, я здесь говорить не хочу и вам не советую))).

Вот обширная цитата из любовного романа "Очаровательная авантюристка" писательницы Джорджетты Хейер:

( Read more... )

(Назву тексту не пишу, в цьому немає необхідності. Треба зауважити, що йдеться про фік, яким він був у 2012 році; звісно, автор міг його за цей час суттєво переробити і навіть зробити його не кінковим; для розуміння посту фік читати не обов*язково. Зауважу також, що цей текст не э "особливо кінковим" або якось не так написаним, навпаки, і саме тому він є гарною ілюстрацією)

Слэш, ориджинал.
Используется для примера, чтобы показать мелкие фанфикшеновые приемы создания специфического текста (не знаю пока, как его назвать, пока называла кинковым фиком, но вот здесь у нас ориджинал, хотя, по-моему, он плоть от плоти фандомов).

( Read more... )

Продовження винесення з коментів.

augustblue: мне не кажется, что большинство читательниц и так хотело почитать (и/или написать) про педофилию, живописные пытки, изнасилование со смакованием и так далее.

мне кажется, они и так хотели почитать (и/или написать) о своих (себя не исключаю) бессознательных фантазиях и тревогах. форма, которую они в итоге находят для них, включая chan, incest!fics, всевозможный жесткач, связанный с сексуальным и прочим насилием и т.п., - определилась следующими факторами (перечисление не в порядке значимости и, увы, не слишком систематическое):

( Read more... )
Луче Чучхе:
у меня нет возражений относительно приведенного вами выше списка - да, имхо, все это имеет место и оказывает влияние. Я надеюсь, понятно, что я не говорю ни о единственной причине, ни о "главной", а только о некой совокупности, которая в итоге становится необходимой и достаточной для формирования того, что вышло в фандоме.
( Read more... )
augustblue: я приведу приямолинейный пример: самая жесть иногда упекается в сны и фантазии героев. ( Read more... )

virago: все много интереснее; мы тут с изумлением обнаружили, что когда часть "маркеров" специфического фандома не работает - например пейринг читателю мало известен, кусок канона, использованный в фике, идет почти как незнакомый текст и т.п., тогда значительная часть читателей при чтении не отделяет сны, галлюцинации, мечты героя от реальности, хотя они прямо так названы в тексте;
( Read more... )
Луче Чучхе:
( Read more... )
Кинк - это особенный вид "осмысления" любой темы через ее снижение, отказ от думания (вместо него - специфическое чувствование), углубление в "детскую" часть восприятия, использование умолчаний, штампов, использование смешивания как одного из основных методов придания "как бы глубины" (вместо обычного метода, когда глубина появляется через многоплановость, многадумание, проживание, использование своего и чужого опыта, изучение, использование архетипического материала с подключением сознания).

Продовжую викладати винесене з коментарів.

Про дамбигад (или дженовые кинки).
Я бы вообще по-другому делила, не на дженовое и сексуальное, а на связанное с "детскими" особенностями мышления и не связанное. Детскими - в психоаналитическом таком смысле, так что вот секс нередко оказывается "детской" темой, хотя где дети, а где секс. )))
( Read more... )
virago: - деление на черное и белое (или наоборот - полный отказ от выставление этических оценок, полная девальвация морали)

есть такое, и это непременное условие появления дамбигада вообще; я бы добавила, что дамбигад малоинтересен, если человек легко принимает амбивалентность родительской фигуры;
( Read more... )

Луче Чучхе:
( Read more... )
virago: мы по-разному рассматриваем баланс и сочетание разных компонентов внутри одного явления; я приписываю большее влиянию группы; есть группа, объединенная общим интересом, несколько активных членов группы начинают громко транслировать свою позицию по какому-то вопросу, остальные медленно изменяют свои убеждения в сторону толерантности, процесс пошел и охватит всю группу, если не найдется столько таких же активных сопротивленцев, если найдется - группа расколется; когда вы говорите о том, что положение в фандоме определяется внутренними проблемами его участников, я вижу это по-другому, оно определяется внутренними проблемами нескольких "громких" и активных участников, которые когда-то запустили процесс, остальные просто влелись в волну и следуют образцу; но поскольку подсознание есть и у них, то рано или поздно настойчивое повторение одних и тех же образов, изменяет их привычки, мышление и создает "фильтры" для восприятия; для большинства людей позиция группы имеет давлеющее значение, давление такое, что оно не осознается, а маркируется как собственное добровольное согласие или даже потребность;

Я о более, так сказать, общем - художественный текст становится все менее художественным, все менее выполняет задачи художественного текста. ( Read more... )

Продовження. В цей пост переношу те, що було, власне, винесено з коментів, адже там все довго колективно розжовували.

Луче Чучхе: Да, по крайней мере в любовных романах точно полно таких умолчаний.
Но:

- любовные романы так и маркированы, все о них знают, какого пошиба эта литература, делать их своим основным чтением мало кому придет в голову. А вот в фандоме нередка ситуация, что читатель на какое-то время конкретно так переходит на чтение почти только фанфикшена. И фанфикшен среди его читателей вовсе не маркирован в таком духе, как любовные романы. Читательницы напротив, часто уверены, что они очень прогрессивны, раз читают и тем более пишут. Тем более идет постоянная борьба с противниками фанфикшена, слэшеров с антислэшерами, на фоне этой борьбы совсем теряется из виду - а что именно читаем и пишем, какие именно правила применяются для чтения и написания, насколько мы осознанно выбирали эти правила, как все это на нас влияет. Любой анализ воспринимается в контексте борьбы (вот пришли враги и специально гадости про нас говорят - жду, кстати, такого здесь.)))). А ведь понять, как работает то, в чем ты многочасово зависаешь, имхо, очень интересно;

( Read more... )

augustblue: одна из осей классификация фанфикшна - утопический vs. обвинительный пафос ( Read more... )

Луче Чучхе: и вот эта разрушительная сторона - было бы интересно, если бы вы очертили, каков именно её механизм, по вашему предположению. в опыте оно мне не дано, а что препятствует мирного сосуществованию разных навыков для разных случаев, мне пока не очень понятно. (кроме случаев, упомянутых в последнем абзаце - понятно, что если опыта "собственно-литературного" чтения нет или критически мало и навыки пока не развились, то это, действительно, отдельная задача.)

1. у человека один мозг на все случаи жизни, ( Read more... )
Пример.
( Read more... )

virago: смотрите, не вести диалог с автором, а фантазировать - проще, чем обратное, даже обладая нужным навыком, множество людей должны иметь дополнительный бонус какой-то, чтобы идти более сложным и затратным путем;
( Read more... )

Мене просили викласти старі дайрі-пости про фанфікшн. Роблю це тут.
Написано це було 4 роки тому, може я зараз щось написала б інакше, але правити вже нічого не буду, хай лежить як є.

Вынесено из лички, местами мною пересказано, частично не мое, но я со всем согласна.
В развитие вот этих слов Дивова: "Человек реально не видит - точнее, не хочет, - видеть разницы между двумя принципиально несравнимыми вещами: страданием, которое тебе причиняют извне и страданием (физическим ли, психическим, неважно) сгенерированным внутри." (а слова взяты отсюда - morreth.livejournal.com/1855196.html, см. комменты).

На самом деле эта штука очень характерна для фандомов и для фанфикшена, во всяком случае для фандомов и фанфикшена в том виде, в каком они сейчас существуют.
Читатель и автор фанфиков привычно воспринимают любое страдание как внутреннее переживание, которое персонаж генерирует сам в себе. При этом описано оно может быть, как причиняемое другими (пытки, изнасилование, эмоциональное насилие и т. д.), но переживается на уровне ощущений как собственная фантазия о страдании или страх страдания и т.п. И авторами, и читателями.
Страдания какого-нибудь снейпа от изнасилования воспринимаются как свои собственные (авторские и читательские) переживания от фантазий и страхов изнасилования. Читательница читает о страданиях героя, например, от пыток, и эти страдания сливаются для нее с ее собственными страданиями, генерируемыми ею самой, ее собственными страхами, порождением ее психики. Это не сопереживание как таковое - сопереживание подразумевает, что сопереживать будут реальным чувствам, а здесь нет ничего подобного. В реальности страданиями, причиненные пытками, и страдания, причиненные, например, страхом боли - вовсе не одно и то же, это разные страдания.

Причем разница не в силе, разница в невозможности контроля.
( Read more... )

Нам важливо розуміти, як сприймають світ імперці, через такі три причини:
- щоб майбутні дії Росії були для нас більш передбачуваними й ми могли заздалегідь до них готуватися та діяти першими;
- є певна надія, що гарно їх зрозумівши, ми зможемо впливати на світ їх уявлень та бажань у вигідну нам сторону, вести пропаганду, здійснювати дезинформацію. Так, інформація, яка зовсім не відповідає дійсності, але гарно вкладається в картину світу та є емоційно привабливою, сприймається як достовірна;
- у нас є значна частка населення, вразливого для російської пропаганди "русского міра". Розуміння, як влаштоване їхнє самосприйняття та чому "русскій мір" приваблює їх, допоможе більш якісно нейтралізувати ворожу пропаганду та правильно здійснювати контрпропаганду. У багатьох з нас є схильність до спрощення, мовляв, це вони просто такі інфантильні совки. Але такі констатації мало допомагають.

Звісно, така складна та стійка система уявлень про себе та навколишній світ, яку я змалювала у двох попередніх частинах, не може грунтуватися лише на "інтелектуальному", ідейному підгрунті. Має бути й емоційна основа, підсвідома або напівсвідома складова. Сила цієї емоційної складової стає очевидною, коли ми бачимо, як навіть найрозумнішим нашим опонентам відмовляє елементарний глузд, як плутаються причина та наслідок. Без розуміння емоційної складової ідеології на супротивника впливати складно.

Зазвичай державу та державний апарат порівнюють з батьківською фігурою, власне, таке сприйняття є усталеним та звичним. Але гадаю, що для розуміння супротивника нам важливо усвідомити, що імперія для нього - не батьківська, а швидше материнська фігура. ( Read more... )

Злиття понять

Колись дуже давно, коли зароджувалася, розширювалася та утверджувалася російьска держава, в уяві майбутніх росіян образи імперії, держави та батьківщини ("родіни") нерозривно сплелися й через це понівечилися. В нормі усі ці поняття мають бути розділеними у розумі громадянина, бо вони дійсно позначають різні речі.
Коли росіянин каже про безмежність імперії, він одночасно на певному рівні уявляє безмежний стандартний "російський" пейзаж, ажно до березок; тобто це безмежність "родіни", рідного краю. Ці поняття невід'ємні. ( Read more... )

( Read more... )

Імперія як живий всесвіт

Легко помітити, що претензія на статус окремої цивілізації є дуже важливою, й це не якийсь новітній винахід, цій претензії не одне сторіччя. Власне, сама назва "русский мир" розповідає нам про те, що всеохопність є важливою рисою "російської ідеї". Іншими суб*єктами визнаються лише країни, які демонструють певний рівень егоцентризму та цілісності, із схильністю дещо замикатися всередені себе. Так, ця роль визнається за Сполученими Штатами та Китаєм. Недооцінка ролі ЄС, гадаю, походить не лише через його "роздрібленість", але й через більшу "відкритість" Європи зовнішнім впливам. Росію прихильники "русского міра" теж безперечно бачать як окремий всесвіт, рівний з США та Китаєм, та іраціонально оцінюють російську потугу як більшу, ніж європейська, хоча це й очевидний економічний та військовий нонсенс.

( Read more... )

Російські "ліберали" та імперія

(кавички використувуються не для надання емоційного забарвлення, а щоб позначити умовність терміну "ліберал")

Гадаю, таке сприйняття світу багатьма росіянами пояснює, чому настільки часто "російський ліберал закінчується на українському питанні". Ліберал може на свідомому рівні не бажати жити в імперії, бути прихильником свободи слова та європейських цінностей. Але яким би він не був просунутим, він швидше за все бачить Росію як "мати"-імперію, всесвіт, безмежну чарвіну постать, поза якою "немає життя". Й різниця між звичайним, відвертим імперцем-шовіністом та таким лібералом полягає в тому, що імперець бажає лише, щоб імперія була великою та могутньою, а ліберал - ще й щоб внутрішнє життя імперії було побудоване на певних "гарних" правилах. Але він зовсім не бажає "матері" зникнення або "страждань". Втрата ж ноги або руки, або удар у спину важливіші, ніж правила внутрішнього життя імперії. В крайньому випадку свободами можна й пожертвувати заради "життя" матері.

"Родіна"-імперія-держава і її особливі відносини з кожним окремим росіянином, а також "особость" росіян однаково сильно вкорінені в підсвідомості імперців, патріотів, "охранітєлєй" і оппозиційно, або навіть із ненавистю, налаштованих до системи росіян. ( Read more... )

Декілька слів щодо можливості лібералів, антисистемних та "патріотів" розірвати емоційний зв'язок із кадавром "родіна-держава".

( Read more... )

Підсумую усі попередні частини.
Таким чином, є "інтелектуальна" складова типового російського уявлення про світ та "емоційна" складова. Вони зливаються у цілісне світосприйняття, де емоції обумовлюють теорії та пояснення, а теорії та пояснення захищають емоції і стають обгрунтуванням дій.
Політичним "гравцем" може бути виключно "родіна-мать" та інші суб*єкти, частково уявні, які на емоційному рівні сприймаються як аналогічні жахливо-величезні агресивні але водночас життєдайні потвори. Всі інші країни разом з громадянами є "полем" для гри. Гра, власне, є розчленуванням та пожиранням - й це "нормально", бо інакше не буває. Рисою, яка відрізняє "гравця", тобто величезне материнське тіло, є "порядок", який є також цивілізацією. Все, що зовні - хаос та дикунство. Порядок - це пожирання "родіною" власних дітей, але таке пожирання не є поганим вчинком. Тому й "політична гра" - яка теж є пожиранням - не є чимось, що варто морально засуджувати. Зжерши "поле", Росія принесе "полю" порядок, цим Росія вигідно відрізняється від інших гравців, які завжди якось "недоїдають" свої жертви, тому страждання від пожирання у жертв є, а от щастя злиття з "родіною" немає. В цьому полягає основа російської добросердечності та жертвенності. Крім того, "нормальним" є знищення "родіною" сусіднього "поля", тому не-знищення є актом доброти та милосердя.
Родіна-мати, звісно, найкраща, найсильніша, наймогутніша, все, що вона робить - найкраще, бо рідне. Крім того, якщо вона не найкраща, інші потвори можуть її зжерти, й тоді росіян чекає жахливе життя у вигляді "населення поля", тобто - страшне існування на трупі, що смердить. Розуміння, що щось, належне "родінє" - не найкраще, викликає розпач, страх, почуття приниженості та відчуття наближення смерті. Будь-який програш сприймається як катастрофа.

Отже, привабливими рисами "русского міра" в очах його россійських прихильників є:
(щодо українців, яких приваблює "русский мір", треба ще думати, гадаю, там є певні особливості)

1. неможливість уявити щось інше життєздатне. Коли більше нічого не існує, єдине стає дуже привабливим;
2. протиставлення "гравця" та "поля", суб*єкта та об*єкта, матері-всесвіту та первісного хаосу, цивілізації та "дикунства", "порядку" та його відсутності;
3. можливість підтримувати своє Его уявним образом сильної, безмежної, хтонічної матері, з якою людина зливається та з якою себе ототожнює, завдяки цьому - приписування своїй спільноті рис "найкращості" у будь-якій сфері;
4. уявлення про особливі права, які надає людині та спільноті приналежність до "гравців", суб*єктів, в нашому випадку - до "русского міра"; в першу чергу мова йде про "право" не домовлятися, не зважати на думку інших, добиватися свого силою;
5. уявлення про особливу духовність тих, хто належить до "русского міра". Ця духовність полягає в невчиненні жорстоких та нелюдських вчинків, на які "русскій мір", як вважають його учасники, має право;
6. дозвіл собі "скотитися" на більш "дитячій" рівень сприйняття, відмовитися від дорослої відповідальності, що дає економію енергії та допомагає вижити у не дуже придатні для виживання часи;
7. дозвіл собі насолоджуватися власною агресією, в тому числі такою, яка в іншому випадку оцінювалася б як "звіряча", але якщо вона направлена на "ворогів руского міра", оцінюється як достойне, благородне явище;
8. позбавлення страху, який несе "зовнішній хаос";
9. можливість покладатися на "вічну" та сталу фігуру правителя, яка поєднує у собі чоловічі силу та агресію, та жіночу життєдайність, на того, хто завжди "усе передбачів" та "усіх переграв".

Щодо цього - https://www.facebook.com/babchenkoa/posts/525091854257719

1. гадаю, нам варто усім перестати називати російських військових пропагандистів журналістами. Це не просто помилка, це брехня. Все одно що російських кадрових військових "у відпустці", осетинських та чеченських найманців та місцевих донбасських бандитів (справжніх бандитів, жодних метафор) називати "ополченцями". Правдиве називання - це теж елемент війни. Вам же не здається, що називати терористів та російських агресорів ополченцями - це нормально та правильно? Розумієте, чому нав*язати брехню у називанні для пуйла та його помічників так важливо? Тут те саме.
Нам намагаються нав*язати, що ті люди є журналістами, тому ми маємо до них відповідно ставитися, але вони не журналісти. Папірець не робить людину журналістом, так само, як калаш та колорадська стрічка не робить людину ополченцем. Якщо вони журналісти, тоді й Геббельс - просто журналіст, треба до нього відповідно ставитися. Називайте їх геббельсами, інформаційною обслугою терористів, фсбшниками, або ще якось, головне, щоб назва відповідала суті. Будьте наполегливими, нав*язуйте правильну назву іншим, тим, хто піддався російській військовій пропаганді. Не треба, щоб назва була образливою, треба, щоб вона була правдивою.
Тому раджу більше ніколи не вживати щодо цих людей слово "журналіст" та в будь-яких розмовах зауважувати, що вони не є журналістами.

2. Коментар Nemo Sharapov:
"Будут еще трупы - и раскол обозначится еще ярче. Люди не смогут усидеть на двух стульях. Для многих искренне поддерживающих россиян украинцы скоро перестанут быть "достаточно хорошими", особенно, когда выйдут из разрязда "всегда жертвы". Беспомощной жертве прощают реакции, которые не прощают, способному хоть раз ударить в ответ. Многие, кто осознанно говорит "мы не против России, мы против Путина" тоже сдвинутся в спектре, начнут выдавать иррациональные злобные и мстительные реакции. Просто потому, что невозможно "поддерживать украинцев" и спокойно жить в РФ и ничего не делать, особенно, когда украинцы в ухо твоим знакомым дают. И невозможно, быть "не против России", когда вокруг несколько месяцев смерти, раненные, истерика введет/ не введет. Люди себя эмоционально будут раскачивать, чтобы выжить просто. Одни - раскачивать на равнодушие и осуждение жертв, переставших быть жертвами, другие - раскачивать на ненависть и месть к равнодушным, к объективным и спокойным".

Саме це зараз й відбувається. Ми бачимо, що росіяни, які відразу симпатизували Україні та українцям, або знаходяться у розпачі та депресії, істериці, або потихеньку починають знаходити, що українці все ж таки трохи поганенькі, якісь неідеальні. Це не звичайне визнання за кожною людиною права не бути ідеальною, це специфічне розчарування, етап на шляху, який окреслено Nemo Sharapov.

(хочеться поговорити про щось приємне)
Про пост Андрія Приймченка та коментар до цього посту від Івана Семесюка. Все з фейсбука, посилання загубила.

Далі цитата, пост Андрія Приймаченка:
( Read more... )

(далі цитата, пост від Івана Семесюка, який є коментарем до посту Андрія Приймаченка):

( Read more... )

Скажу таке:

1. відмовитися від базових речей (тим більш таких святих речей як борщ) неможливо. Воно або саме відвалюється, або не відвалюється. Можна зіпсувати собі та іншим життя спробами відмовитися, але ефекту не буде.

2. порівняно з відмовою від базових речей, із страшними недоліками (наприклад, меншовартістю, або зазрощами) розлучатися дуже легко. Бо від поганого, навіть якщо воно проросло в тебе, відмовлятися легко та приємно, не те що від козаків, бабусь, церкви та борщу))) ;

3. взагалі, якщо країна живе якимись "козаками", яких вже двісті років немає, якщо вони займають надто велику частку суспільного ментального простору, з цією країної щось сильно негаразд. Від минулого неможливо відмовитися, але жити ним шкідливо для психіки. Скажімо так - от коли наше козацьке минуле у нашому уявленні про себе є базою для освоєння нами космосу (ну, в недалекому майбутньому))) або створення супер-пупер роботів, штучного інтелекту або ще чогось навіть не сучасного, а надсучасного - оце нормально. Я не знаю, ось коли дитина малює експедицію на марс, а там купол, біля нього дерева чудернацької форми, й дитина пояснює, що українці там обов*язково зроблять садок біля хати, з добрими маріанськими хрущами, бо ось такий ми народ, нам треба, щоб все було якнайкраще, та ще й затишно - оце воно. Запустити Шевченка в космос. Я, звісно, спрощую, бо в мене самої уяви не вистачає, щоб описати, яке воно має бути. Отже, здорова нація стоіть на минулому та направлена в майбутнє. Тоді в неї є неповторне обличчя, яке легко запам*ятати іноземцям. Але такі речі все одно не виникають заради іміджу;

4. не турбуйтеся, росіяни все одно не зможуть в подальшому засвоїти наш спадок так, як це можемо зробити ми. Вони взагалі йдуть в минуле, це видно неозброєним оком, й наслідки цього вже теж видно. Тому ми б були дурні, якби відмовилися від того, що нас надихає, через тих, хто це навіть використати не зможе. Проблема в тому, що ми теж не надто сучасні та не направлені в майбутнє, але ніхто, крім нас, цього не змінить;

5. нам все одно треба дуууже сильно змінюватися. Ми, відверто кажучі, багато в чому страшенно стрьомні. Не від природи, а просто звикли жити в болоті, без розвитку (тепер маємо наслідки). Я б оце примусово зробила українською національною ідеєю думку, що ми ось такі люди, як нас припре, ми все зробимо, змінимося як завгодно, будемо вчитися вдень та вночі, лише б нам оце волю. Мовляв, були мирні, стали войовничі, як припекло. А можемо педантичнішими ніж німці, наполегливішими в навчанні, ніж китайці, вправнішими в законі, ніж англійці, з посмішкою ширшою, ніж в американців, отакі ми козаки. )))
Оце нам би допомогло. А відмова від кирилиці - ні, не допоможе.

П. С. не можна забувати про різницю між пацюком та хом*ячком. Різниця, як відомо, в іміджі. ))) Тобто наші якись там володимири красні солнишкі не менш цікаві та неповторні, ніж королі артури. Треба просто якісно все робити, в тому числі показувати себе світу, тоді люди до вас потягнуться. ))) Геть бездарів та шароварщиків.

Відслідковуючи реакцію іноземців на серію "Подяки не досить", прийшов до таких висновків.

Шановні співгромадяни, а може ви включите голову та перестанете втішати себе нездійсненними мріями про те, що ви вишлете вату в Росію, позбавите громадянства, тощо?
Емоції ваші я цілком розділяю, але емоції не виправдовують маячню.
Не існує правового механізму для того, щоб вирахувати вату та на законних підставах примусово вислати в Росію або позбавити громадянства. І не може бути. Я не настільки погано вчилася на юридичному факультеті, щоб цього не розуміти. Якщо наші юристи щось таке вигадають, це буде "закон", який одразу поставить нас в один ряд з чудовими країнами накшталт КНДР. Не порівнюйте з країнами Прибалтики, я впевнена, ви нічого не знаєте про те, що там насправді с "негромадянами", ви не цікавилися реальними обставинами та деталями їхнього законодавства, інакше не порівнювали б. В них зовсім не те, про вам мріється. А те, що в них, вам не сподобається.

Давайте я вам лише кілька питань задам, щоб ви зрозуміли, які ви йолопи.
От якщо жінка - ватна, а чоловік нормальний, їх як, примусово розлучати? Висилати разом з батьками-ватніками неповнолітніх дітей, або, може, забирати їх в батьків? І що робити з ними? В дитячій будинок? А якщо висилати, то на яких підставах - вони ж громадяни України але нічого неправильного не вчинили? Що робити з власністю тих, кого висилають? Націоналізувати? Залишати? Хай пропадає? Квартири там різні, речі, які не зможуть вивезти. Примушувати продавати? А що робити з цивільно-правовими й трудовими договорами, які вони уклали та не зможуть виконувати? Хто буде компенсувати втрати тих, хто постражадає? Держава? Хто буде формувати орган, який стане відділяти вату від не-вати? Як ви, особисто ви, збираєтеся цей орган контролювати? Що робити із старими та немічними? Якщо старий та немічній ватнік, позбавлений громадянства та інших прав (багато хто таке пропонує), буде помирати від раку, не отримуючі медичної допомоги, хай сусіди божеволіють від його криків чи переселяються (якщо вже вам самого ватніка не жалко)? Що робити з навалою доносів, які обов*язково з*являться, бо люди від страху втратити все ще сильніше спортяться, в тому ті, які зараз нормальні? Заради родичів, хай й ватних, люди багато на що здатні. А якщо ватнік доглядає інваліда або лежачого старого - неватніка, висилати, хай родичі гниють? Позбавляти громадянства, хай не буде можливості доглядати? І таких питань - тисячі.
Дайте чесні відповіді хоча б самі собі.
Та усвідомте, що втілення дієвого механізму такої "фільтрації" зробить нас не кращими за фашистів. Тільки вже не в уяві вати, а насправді. Не "бандерівців", а справжніх фашистів-катів. Ви аж настільки бажаєте помсти?

Але що робити? Невже дозволити ваті знову й знову влаштовувати нам цей армагеддон?
Звісно, ні. Це було б тупо.
Але треба пам*ятати деякі речі:
- існують нормальні, цивілізовані механізми впливу на такі ситуації, як у нас;
( Read more... )

По поводу вот этого - http://periskop.livejournal.com/1273885.html?fb_action_ids=660598304037823&fb_action_types=og.recommends
Я в основном об обсуждении.
Не первый раз это замечаю, но раньше как-то не вполне четко видела.
Мне кажется, вся эта болтовня о том, что мы фашисты, нацисты, истребляем мирное население и вообще звери - это именно что болтовня, пустое, наносное. Это просто такие слова. Мы уже понимаем, что не важно, что мы делаем или не делаем, все равно мы фашисты и нас можно убивать. Но на деле даже не так - неважно, фашисты мы или не фашисты, мы все равно враг и нас можно убивать.
В основе нынешней войны лежит вовсе не наш "фашизм", хотя бы и воображаемый, а то, что мы для них, похоже, "естественный враг". Мы враги просто потому, что существуем. Мы занимаем их "жизненное пространство", территорию, где должна располагаться их "Новороссия".
Это именно _их_ "Новороссия", а не местных жителей. Обратите внимание, жители Донбасса возникают в таких разговорах только в двух видах контекста:
- как символ "мирного населения, которое истребляется фашистами";
- как те, кто подло не поддержал Стрелкова и ко, из-за чего Новороссия проигрывает.
Никаких собственных планов, желаний и интересов у местного населения Донбасса в таких разговорах как правило нет или эти планы, желания и интересы несущественны, не имеют значения. Как правило, даже согласие с тем, что местные не особенно поддерживают ДНР и ЛНР, не сопровождается выводом, что "московским военачальникам" вроде Стрелкова следует прекратить вооруженное сопротивление и, например, отступить в РФ. Подразумевается, что местное население, _конечно же_ стремится отделиться от Украины, вот просто оно такое стремное, такое непассионарное, пассивное, никакой от него пользы.
Т. е. местное население оценивается с точки зрения, насколько оно полезно для осуществления планов и желаний россиян.
( Read more... )

Про те, як Путін (або колективний Путін) сприймає усі ці "геополітичні" ігри.
Власне, я, здається, зрозуміла, що бачать доброго в "русском міре" ті, хто бачить.

Почну з Путіна, тому що він невід*ємний від Росії в цілому. Далі від Путіна спробую заглибится у загальноросійські уявлення про політичне, а від них перейду до наших проросійських громадян.

В нього, Путіна, гадаю, є велика образа на "Захід" та відчуття, що його дурять. Бо в його уявленні є такі собі великі геополітичні гравці та "поле" для гри. "Полем" є усі країни, які не є геополітичними гравцями. Гравці - це США, може, Китай, частково Європа, але Європа знаходиться під тиском Штатів, тому поганий з них гравець.
Що роблять гравці - активними кроками створюють вигідні для себе позиції, змінюють баланс, і ці нові позиції пред*являють іншим гравцям, з врахуванням цього відбувається торг та певний компроміс на нових умовах, більш вигідних активному, успішному гравцеві.

Активні кроки - це, наприклад, погроза збільшити ціну на газ або власне збільшення ціни, військова агресія та анексія, торгівельна війна, військова дестабілізація регіонів, створення анклавів, що будь-якої миті можуть вибухнути, успіхи в інформаційній війні, використання "корисних ідіотів" серед громадян іншого гравція, використання найманців, тощо. Весь пострадянський простір з цими методами знайомий, хоча, звійсно, жодну країну постсовка Путін як гравця не сприймає, ми - "поле", з нами не розмовляють, ми свою судьбу не вирішуємо, нас просто ставлять перед фактом.

Тобто Майдан - це такий агресивний "хід конем" Заходу, в першу чергу Штатів, на "полі", яке Путін вважає традиційно російським, тим більше що воно знаходиться на самому кордоні з Росією, а кордон - довжелезний. Українці, що приймали участь у Майдані, - найманці Штатів плюс корисні ідіоти. ( Read more... )

Продовження посту про те, як Путін (та колективний Путін) сприймають світ та чому концепція "русского міра" виявляється привабливою для більшості росіян та декого з не-росіян - www.facebook.com/ilonaadres/posts/335367659951051

Власне, так світ сприймають не лише Путін та політична верхівка, але й більшість пересічних росіян. Зверніть увагу на те, як вони будь-які події трактують через "геополітичний вимір". Навіть дії та вислови звичайних людей, які жодного стосунку не мають до "геополітики" або звичайної політики, трактуються через боротьбу ключових світових гравців, інші виміри начебто зникають або стають неважливими, несуттєвими, другорядними. Відповідно, той, хто так сприймає, вважається людиною розумною, мудрою, прогнози, які грунтуються на такому сприйнятті, вважаються глибокими та такими, що ймовірно збудуться.
Звісно, переважна більшість не визнає та не формулює вголос, що розділяє країни та (важливо!) їх населення на перший сорт (геополітичні гравці) та другий сорт ("поле"). Це й досі занадто відверто. Навіть ті, хто позіціонує себе як людей цинічних, зазвичай не готові говорити так, як думають, визнавати, що розділяють такий погляд, хоча таким сприйняттям проникнуте кожне їх слово, кожна теза або висновок.

Є один важливий нюанс, який обов*язково треба враховувати.
Усе, що я писала вище про те, як влаштований світ в очах Путіна й росіян, які розділяють його погляд - багато в чому правда. Це не цілковита вигадка або фантазія, це не можна відкидати як маячню.

( Read more... )

Далі про емоційне підгрунтя такого погляду на світ.

Цитата:
"Те, кто утверждает, что знакомы с его читательскими предпочтениями, говорят, что ему очень понравилась политическая фантастика «Третья империя» о вымышленном латиноамериканском историке из 2054 года, который рассказывает о подвигах царя Владимира II, собирателя земель русских. Но рассказать об этом точнее придворные не могут".
Отсюда: http://inosmi.ru/russia/20140725/221891821.html#ixzz38xiIC6k1
Речь о Пуйле, понятное дело.
Если что, эта информация довольно широко распространена, во всяком случае до меня доходили отголоски еще несколько месяцев или даже полгода назад. Книга популярна и среди других "принимающих решения".

Теперь о том, что собой представляет книга (полное название которой "Третья империя. Россия, которая должна быть), потому что она, судя по всему, замечательна (я ее не осилила, только пересказы читала, впрочем, довольно подробные).
Один из них - http://www.s3000.narod.ru/20070309.htm

В книге рассказывается о новой Российской Империи, истории ее создания и ее обычаях. Сразу оговорюсь - это не антиутопия, не сатира, автор вполне серьезен.
Несколько выдержек (советую прочитать весь пересказ, думаю, выдержки вас впечатлят).

"Россия, оказывается, давно вынашивала планы захвата Европы вплоть до Гренландии включительно, и даже приготовила втайне от всех сотню невидимых и бесшумных ударных подводных лодок с ядерными боеприпасами на борту. Мы, оказывается, только выжидали удобного момента. Я бы написал, что главнокомандующий ждал casus belli -- но латынь запрещена в России. Поводом к войне стал очередной парламентский кризис в Украине, после которого ограниченный контингент добровольцев, числом 80 тыс. человек, занял-таки Восточную Украину. Чтоб помешать воссоединению народа (именно так! национальности "украинец" в XXI веке уже не существует) львовские предатели инициировали вступление страны в НАТО. И тут всё заверте.. как говаривал классик. Истинно народные правительства Украины, Белоруссии, Казахстана попросили Российскую Федерацию о вступлении в дружную семью россиян и о вспомошествии оным молодым республикам оружием и солдатами, кои незамедлительно были направлены в Украину, Белорусь и Казахстан под одобрительное ликование всех россиян. В Казахстане обошлось, а вот вошедшие в Украину войска так увлеклись, что "город Львов прекратил своё существование". Странно, что о нём вообще чего-то помнят, по прошествии сорока-то лет!

( Read more... )

Про "імперську чумку" (перепост з фейсбуку) Nemo Sharapov

www.facebook.com/nemo.sharapov/posts/1445696895693495

Простыня про имперскую чумку.

Коль уж зашла речь кое-где об аналогиях "имперской чумки" и отдельных психологических феноменов, хочу выпендриться.
Начнем с того, что в российском варианте это не просто "империя", это империя, которая держится на значительном огосударствлении общества и на слабости гражданского общества.
Я не доктор психологических наук, не социолог и не философ, а обычный читатель и наблюдатель. Но хочу сказать о той самой, пресловутой, атомизации общества, которая не позволяет обществу давить на государство и направлять его, потому что каждый сам за себя, а любые массовые групповые действия - недостаточно массовые, недостаточно эффективные и недостаточно продолжительные, чтобы достигнуть успеха. Однако, с другой стороны, мы наблюдаем колоссальное единение общества под идеологическим и политическим "зонтиком лояльности" к центральной государственной власти.
Одновременно существуют два феномена: недовольство действиями власти на местах (везде крокодилы и людоеды) и твердая вера, что уж крокодилы и людоеды защищают от врагов, они самые умные и как-то все устроят.
Что же это за штука и какие у нее аналогии?
Как рассказал нам нобелевский лауреат Олсон в "Логике коллективных действий", большие группы людей крайне редко способны организоваться для достижения рациональных целей и достигнуть успеха. Связано это с "проблемой безбилетника". Проще говоря, каждый эгоистично думает, что не будет надрываться для общего дела, потому что еще пять тысяч идеалистов и без того надрываются, а когда они достигнут цели, то желанные блага достанутся и тому, кто смотрел матч по телевизору, а не был на поле. Почему? Потому что это блага не исключительные, такие блага, которые либо всем, либо их качество страдает.
В конце этой цепочки рассуждений огромное число членов группы решает не делать почти ничего, кроме тех, кому без искомых благ жизнь не мила и отступать некуда, терпеть невозможно.

Конечно, существуют всякие способы добиться цели и для большой группы людей с общими интересами.

( Read more... )

Посилання в тему, ілюстрація - censor.net.ua/resonance/295840/pochemu_ya_doljna_styditsya_chto_ya_russkaya
(там людину весь час заносить у тему етнічності замість теми громадянства, але це теж є дуже ілюстративним напрямком думок)

http://online.wsj.com/articles/after-flight-17-crash-agony-debris-and-heartbreak-in-ukraine-villages-1406335532
Прочитала статтю. Відчула себе якоюсь наволоччю.
Здається мені, що ми ідіоти. Злочинно дурні. Бо ми як папуги вчепилися в ту молоду дурепу-мародерку, й обсмооооктуємо. А про нормальних наших людей забули. І не треба собі брехати - не держава про них забула, а ми, а тоді вже держава. Я багато читала відгуків, та знаю, про що люди більше розмовляють. Нормальні. гарні, чесні, добрі люди не привертають нашої уваги. В словах іноземців більше розуміння й співчуття до наших людей, ніж в нас самих.
Нормальні в нас люди на Донбассі. Є, крім них, купа лайна, та покажіть мені такий регіон, де його немає. Але ми щось таке з собою робимо, щоб бачити лише лайно. Це щось занадто схоже на зраду. Ну то й що, як добрих, нормальних людей навіть і менше, ніж бандитів (хоча так не може бути)? Кілька мільйонів - то для нас замало, щоб помітити?

Мабуть, це вже хтось помітив до мене, бо воно ж таке... яскраве.

Зрозуміла, що мені нагадує оте нав*язливе бажання втюхати нам, українцям, ідею "порятунку" нами Росії, російської нації, російського етносу, навіть російської мови. Мовляв, РФ все, криза страшна, девальвація всього, на носі події страшні та епичні, а тут Україна, яка раптом перетворюється на "альтернативний російський проект", майбутній порятунок усього російського, бо у власне Росії російський проект зазнав краху та перетворився на щось страшне.
Я гадаю, ця хвиля лише починається, далі буде веселіше.
Зараз поясню, про що мова, а потім скажу, що воно таке. )))

Що я бачила:
( Read more... )

Щодо цього розповсюдженого погляду на мовну проблему (1. я про комент; 2. мова не про крим, чомусть малюнок не можу видалити) - http://lenta-ua.livejournal.com/2340214.html?thread=7407478#t7407478

Відзначу таке:
- зауваження - я вважаю, що українську мову треба пропагувати та розповсюджувати м*якою силою, це взагалі не питання. Але є деякі нюанси, про які зараз розповім;
- в коменті типова пасивна позиція - чому нам не зробили так, щоб нам було зручно та добре;
- насправді це завуальоване "я не бажає це робити, тому мені завжди буде недостатньо чужих зусиль, сам же я пальцем не поворухну";
- тому межі вимог як такі _не існують_ - завжди знаходиться таке, що краще втілено на інших мовах, і це є приводом, щоб засунути українську в мовне гетто;
- власне ця логіка призводить до підходу, коли від української мови вимагають бути "найкращою" в світі, щоб бути гідною використання;
- в ті самі пізні російські часи, коли, за багатьма свідченнями існувало так багато чудової перекладної літератури українською мовою, відувалося надзвичайно швидке зросійщення ще нещодавно україномовних, швидке як ніколи. Нам дуже пощастило, що наша ситуація краща, ніж в білорусів. Тобто люди вивчали українську, щоб читати ті книжки, і паралельно українська мова вмирала. Чи не наводить це на певні думки?

- отже, ці всі розмови є лише виправданням, чому можна не докладати зусиль (бо зміна звичок - це завжди зусилля). Або чому можна не робити те, що не бажаєш робити. Насправді базовим є рішення кожної конкретної людини докласти ці зусилля. Без цього наявність будь-якого класного контенту українською мовою, створеного ентузіастами, не допоможе, мова буде зникати;
- ключова проблема невикористання української мови білінгвами - не якісь принципові питання, а необхідність докласти зусиль для формування нової звички, і небажання цих зусиль. Все інше - фантазії та пояснення, чому я можу не робити те, що вважаю правильним, але все чиню правильно та взагалі маладєц.

Так, я знаю, що переконаних не переконати, але є ті, хто вагається та не боїться визнати за собою не дуже симпатичні (на їхній погляд) бажання та емоції. На мій погляд емоції нормальні, бо уникати зайвий раз напружуватися - природньо для людини, в нас така біологія, економія зусиль - наше всьо. Але на те ми й люди, щоб певною мірою керувати власною біологією заради своїх цінностей.

Трохи про те, що нас, ймовірно, чекає.
Я не буду нічого писати про військові дії, я в тому нічого не розумію. Але я вмію уважно читати та робити висновки з того, що прочитала. А читаю я багато.
Спочатку сходіть за посиланням та уважно прочитайте, разом з коментами, які видно.
Посилання на кеш - http://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache%3AP7J-20k5cQQJ%3Aeugene-df.livejournal.com%2F789335.html+&cd=1&hl=ru&ct=clnk&gl=ua&client=firefox-a
Я б радила поставится до цієї творчості з увагою, бо, гадаю, з часом такий напрямок думок ставатиме все більш розповсюдженим. Щоб потім не дивувалися, не шокувалися та не плакали в соцмережах "как жи ж так", коли почуєте щось дуже схоже від російських друзів та родичів. Так, навіть від частини тих, хто досі здається адекватним. У нас немає часу та зайвих сил на шок, розпач та розгубленість.

Звісно, я не відкидаю можливість, що станеться чудо, та нинішній тренд зникне. Якось. Є інші тенденції, але оте, що в пості за посиланням - дуже сильне й набирає силу. Якщо росіяни самі це не зупинять, воно візьме гору.
Увага! Ми, українці, нічого зробити не можемо, вплинути не можемо. Жодні наші дії нічого не змінять. Жодні компроміси нічого не виправлять в головах росіян. Лише вони самі. Ми можемо розуміти, що нас чекає, та готуватися.

Отже, читайте уважно. Ви це почуєте ще дуже багато разів, зіштовхнетеся за наслідками такого сприйняття, готуйтеся.

Требя зауважити, що конкретні слова можуть змінюватися, навіть мають змінюватися, бо цей юзер занадто відвертий, надто прямо промовляє деякі речі, надто мало уваги приділяє питанню "чому усе, що ми робимо, правильно" або "чому усе, що ми робимо - лише самозахист". А публіка, як засвідчує теперішня риторика, буде зосереджена на самовиправданні; логіка "кого бажаємо, того й вбиваємо" певний час ще буде маргінальною.

Але основні напрямки "меседжу", гадаю, збережуться.

1. РФ та російська армія мають право на будь-які дії на території України, це право має бути визнане світовою спільнотою ( Read more... )
Навіщо я це пишу.
Такі речі, які, ймовірно, нас чекають, викликають шок, емоційне виснаження, тимчасову неспроможність діяти, позбавляють енергії та волі до спротиву. Ви це знаєте на власному досвіді ще з часів Майдану. Інколи вони травмують аж до нервових зривів та психозу, принаймні тимчасового. Під час шоку, нервового зриву або психозу людина безпорадна та беззахисна, і небезпечна для оточуючих.
Таке буває, навіть коли ще немає чужого війська під вікнами, достатньо чужої іраціональної ненависті. А в наш час могутніх СМІ усе стає неймовірно близьким - я про емоційну близькість.
Жодна сміливість, жертовність та інші чудові якості не впливають на закони, за якими діє людська психіка. Впливають звичка та тренування. Звикайте. У нас дуже мало часу.

З фейсбука.

ВНИМАНИЕ!
МАКСИМАЛЬНИЙ ПЕРЕПОСТ! ДРУЗЬЯ, НЕ СТАВЬТЕ НРАВИТСЯ,ДЕЛАЙТЕ ПЕРЕПОСТ. КТО МОЖЕТ, РАЗМЕСТИТЕ В ДРУГИХ СОЦИАЛЬНЫХ СЕТЯХ!
пост размещен: суббота 19.07.2014 года в 16.02.
В госпитале Днепропетровска находится парень, информация что известна: КРАСНИНСКИЙ (Краснянский) ДМИТРИЙ или Георгиевич или Григорьевич приблизительно 25-30 лет, 72-я механизированная бригада. Никакой другой информации НЕТ. Парень без сознания. Ищем любых родственников, друзей, знакомых, кого-либо кто его знает.
Телефоны: Дана 0679569900, Инна 0975895995

Продолжение про полиэтническую украинскую нацию.

Вот у нас годами рассуждали о национальной идее, и даже пытались ее "выдумать", а она не выдумывалась.
А я вот смотрю - по-моему, она у нас все время под ногами валялась. )))

Я о "самостійності".
Ведь по сути что такое "национальная идея", если без лишнего пафоса и надрыва - это идея фикс множества людей, в которой они постоянно доходят аж до смешного, до того упрямы. Ну как американцы - вот скажите, что они со своей "американской мечтой" не забавны. Не всегда, но часто.

Какое-то время назад я узнала, что в русском языке даже слово такое появилось "самостийный", по смыслу отличающееся от "самостоятельный". Самостийный - это такой самостоятельный во что бы то ни стало, любой ценой, в самом неподходящем для выражения самостоятельности контексте, постоянно от всего "отделяющийся", доходящий в своей самостоятельности до смешного.
Мне тогда стало как-то даже немного обидно. )))
Но по-моему, это довольно четкое обозначение той самой идеи-фикс.

В чем состоит "идея" этой идеи, становится очень хорошо понятно, стоит посмотреть, а что за слово-то.
Сам - стоящий.
Сам - стою.

Вам уже смешно?
Мы люди простые и национально-незрелые, мы свои мысли и чувства воплощаем в жизнь, так сказать, материально. На том стою и не могу иначе - вот представьте на месте "того" клочок земли.
Стать на Майдане и там "выстаивать" себе свободу.
( Read more... )

Я все думаю о формировании полиэтнической нации. Возможно, вопрос слишком абстрактный, но он уже который день не дает мне покоя, надо сформулировать.
Мне кажется, тут есть некоторые очень простые моменты, которые тем не менее как-то ускользают от взгляда, надо бы их зафиксировать, хотя бы для себя.

С одной стороны, полиэтническая нация - это нечто, не совпадающее с этничностью, никоим образом не сводящееся к этничности. Она возникает из осознания общей судьбы, общих проблем и общего будущего гражданами одного государства, это производная от высокого уровня ответственности - за себя и за общество в целом.
Но в то же время это и не нечто, формирующееся как угодно: выделили границы, нарезали территорию - и все, поехало формирование полиэтнической нации, сформулировали нравящийся проект - поехало формирование нации по проекту. Мне кажется, тут есть закономерности, которые значительно сильнее воли и желаний отдельных людей.

Причем одной из закономерностей является сильная преемственность - от этноса (этносов) к полиэтнической нации.

( Read more... )
Вот про одну такую вещь я сейчас попробую написать.

У меня есть алгоритм для россиян, которые хотели бы понимать украинцев и прогнозировать их действия (не конкретных украинцев, а масс, понятное дело), да вот никак не выходит. ))) Простой, но рабочий. Т. е. видимо простой, потому что, по опыту, понять это простое россиянам на деле не просто.

Итак, в любой ситуации в любой прогноз включаете два обязательных пункта:
1. все передерутся.
Условно передерутся, конечно - т. е. будут спорить, тянуть одеяло на себя, не соглашаться друг с другом по пустякам, драться за ресурсы и перебрасывать друг на друга ответственность (в редких случаях - забирать друг у друга ответственность). Вот только вы что-то спрогнозировали, тут же следующим пунктом все ваши условные украинцы из прогноза должны "передраться".
Уточнение специально для россиян: "передерутся" означает "не до смерти". Главная цель - какое-то время побыть первым среди равных, пока с тобой не передерется очередной претендент. Что "передерутся" никогда не прекратится, тут все знают на уровне подкорки. Ну, или еще цель - обозвать всех какашками, тоже не редкость.

Как только вы это сделали, включайте второй пункт:

2. все будут противостоять страшному внешнему врагу.
- страшность обязательна, нестрашному не будут;
- "внешнесть" обязательна, не внешнему не будут (тут, правда, поправка, что собственное правительство - это во множестве случаев тоже "внешний враг", т. е. правительству надо сильно стараться, чтобы оказаться включенным в число своих, с которыми, впрочем, следует "передраться"))).
Чем страшнее враг и чем более он внешний, тем больше все будут ему противостоять, временно отложив в сторону желание передраться.

Внимание! Украинцы вовсе не перестали хотеть передраться, они очень хотят, все время, даже когда умирают за тех, с кем хотят передраться.
При некоторой наблюдательности скоро вы начнете неплохо определять, когда какой пункт рулит.

Собственно, это все. )))
Я думаю, если вы как следует усвоите эти два пункта, вы будете более-менее понимать украинцев.

Про час та літературу та усіляке інше художнє мистецтво, в тому числі та передусім народне, непрофесійне.

Митець все ж таки закутий у межі свого часу й змушений висловлювати, вихлюплювати з себе те, що існує навколо нього та всередені нього. А що не існує, не народилося, те він не напише, не заспіває. Тому, мабуть, буває час прози, буває час віршів.
А в нас зараз часи швидко змінюються.

Спочатку усі писали слогани та малювали "коміксові" малюнки. Й показували світлини цілими купами - хто краще та смішніше вигадав. І взагалі багато фотографували, звертали увагу на естетичну складову світлин, та змістовне навантаження. "Творче полум*я" охопило сотні тисяч та залило інтернет і майдани.

Потім все якось загострилося й почалися вірші та пісні, не сам лише гімн, як спочатку. Пісні були старі (переспівані та переосмислені) та нові. Продовжували фотографувати, але того стало якось менше.

Потім лише почали оплакувати Небесну Сотню (здається, теж піснями), але піздець набув нових обрисів й творчі вихлопи якось завмерли. Мабуть, усі сили йшли на збирання та розбирання сумок ("введе чи не введе"), матюки та закупівлю спочатку носків й трусів для армії, а потім броніків, тепловізорів та ремонт БТРів.
Нове ставлення до північного сусіда зріло у нехудожньому, публіцистичному вигляді - чисельні пости, пости, пости, розмови, сварки. Може, ще щось буде, може, ще не перетравили, бо на "Никогда мы не будем братьями" й зупинилося, хвилі художнього осмислення я не бачу.

Але пішли "байки". Про військових та про цивільних.
Інколи байки набувають напівмістичних обрисів, але без усілякого "потойбіччя", це специфічна містика.

Бо в нас, схоже, настав час епосу, легенд та міфів. Час, коли вони формуються.
Час епосу специфічний тим, що персонажі частково позбавлені індивідуальних рис, їхні риси загубилися на фоні історичних подій. Багатомільйонний народ рухає кінцівками, кожна людина тут - як клітинка цілісного організму, її особистість або найповнішим чином відображає цей народний рух, народний дух, внутрішній та зовнійшній конфликт, в який поринув народ, або не існує для міфу.
( Read more... )

(пост на русском языке)))
Дико провокационный пост, в котором я нагло утверждаю, что никакой России как таковой не существует. )))

Как там Кучма сказал: Украина - не Россия (эка его озарило).

Много лет я думала об этом так (а надо учитывать, что выросла я на Крайнем Севере и была российской гражданкой) - ну да, вот я знаю, что такое Россия, а Украина - это не оно, а что такое Украина, хрен знает. И, кажется, в основном народ вокруг меня тоже не очень знал. Может, где-то во Львове или Тернополе... но я не бывала ни во Львове, ни в Тернополе. Потом я общалась в основном с россиянами, и они, понятное дело, тоже не знали, что такое Украина, подозреваю, на деле они преимущественно не верили даже и в существование Украины. )))

Потом я думала об этом так - я знаю, что такое Украина, я знаю, что такое Россия, очевидно, что Украина - не Россия, Россия - не Украина, разные мы, короче.

В последнее время я не знаю, что такое Россия. Я слишком много читала российских ватников и либералов (в чем-то они очень похожи). Умных и глупых, путинолаверов и путинохейтеров, левых, правых и серобуромалиновых.
И тот образ "России", который существовал у меня в голове, постепенно рассыпался - я просто не нашла ничего, что бы подтверждало реальность этого образа. Это был фантом, у которого нет реальной, жизненной основы.

После тысяча какого-то высказывания о России становится очевидно - ничего содержательного россияне (подавляющее их большинство) в слово "Россия" не вкладывают. Ничего _настоящего_ для них за этим словом не стоит. Так, несколько штампованных идеологем, часто даже в виде одной или двух фраз, которые повторяют по-попугайски, не вдумываясь, без искренней эмоции.

Т. е. эмоция есть, одна, но искренняя и сильная - это желание самоутвердить свои крутизну и исключительность. Россия - это такое кодовое обозначение чувства "ах, ёб твою мать, какой же я клевый, а все остальные такие не клевые, фу". Поскольку каждый конкретный человек затрудняется настолько собой любоваться - знает за собой слабости и ошибки, да и блеску с лоском как-то не хватает - оформляется оно в виде "какие мы клевые, крутые, замечательные, необыкновенные, лучше всех, не то что все остальные".
Собственно, все.
Это и есть "Россия".

Не верите? Читайте много и внимательно. ( Read more... )

Мене задрали "морально чистенькі" лицеміри. Як ось тут - www.facebook.com/oksana.chelysheva/posts/10152516290434889
Я про журналістку, а не ту жінку, яка ще невідомо, чи існує, а якшо існує, вона в занадто сильному стресі.
Для них насправді не має значення, _скільки_ людей гине, скільки страждає - десять або тисяча. Хай би й тисяча, аби вони могли почуватися непричетними, миротворцями. "понад схваткою" та "за мирних мешканців".
Щоб підтримувати в собі це відчуття, їм доводиться йти шляхом самообману, наприклад, замовчувати інформацію про тих, кого вбиває та мучить та терортистична банда бєсів-гіркіних, або зараз, от в цей самий час тримає заручниками десь у підвалах. Ці люди зникаюсь з обрію лицемірів, їхні смерті та муки нічого не важать, бо "морально чистенькі" до цих смертей начебто непричетні, це ж чужі вбили, а вони, такі лапочки, хіба ж могли щось з цим вчинити, якось цьому перешкодити?

Бувають ситуації, коли немає "гарного" вибору.
Треба лише відверто та чесно відповісти на декілька питань, в першу чергу собі відповісти.

Чи страждають мирні мешканці через АТО та дії військових? Впевнена, так.

Ми до цього причетні? Ми з вами, звичайні громадяни України? Так, безумовно. Бо ми не створили армію, яка здатна наносити точні удари, ми не створили громадський контроль таких речей, бо наша армія пагано навчена та може спричинити додаткові жертви банально через довбоєбізм генералів, а ми роками сприймали таке становище нашої армії як належне й досі не спроможні вигнати з армії безвідповідальних та/або непрофесійних козлів-паркетких полговників.

Є наша провина у тих смертях? Так, є. І ми якось будемо з тим жити, і ту провину спокутувати, не на словах, діями.

Є якийсь спосіб вчинити так, щоб смертей було менше? Так - тиском змушувати армію діяти окомога обережніше. Ефективніше, але обережніше.

Оці пости, як той, посилання на який я навела, змінюють ситуацію на краще? Ні. У них одна мета - створити у авторки ілюзію, що вона тут єдиний дартаньян у білому плащі серед озвірілого натовпу.

Є якийсь спосіб зробити так, щоб жертв серед мирних мешканців не було взагалі? Ні. Навіть якщо ми припинимо АТО назавжди, терористи не зупиняться. В когось є ілюзії щодо їхньої людяності? Хтось бачив, щоб вони або їхні прихильники переймалися усілякими гуманістичними питаннями та власною провиною і відповідальністю?

Чи несемо ми відповідальність за вбитих та катованих терористами? Моє глибоке переконання - так. Бо ми можемо та зобов*язані перешкоджати терористам та захищати від них мирних мешканців. Захищати - це функція суспільства та держави. Суспільство - це ми. Державу створюємо та контролюємо ми.

У нас немає більше "гарного" вибору. Хуйло позбавив громадян моєї країни можливості залишитися чистими та невинними. Ми тепер у будь-якому випадку винні та відповідальні за смерті мирних людей, у тому числі дітей. Цей жах тепер наш назавжди. Хуйло поставив нас перед жахливим вибором, і ми не можемо його уникнути, бо навіть самообман - то є вибір, у нього є наслідки знову таки у вигляді людських жертв. Усе, що ми можемо - намагатися правильно обрати варіант, який принесе менше зла та страждань, а потім виправляти спричинене зло, яке можна виправити, та нести тягар зла, яке виправити неможливо.

Самообман - вибір слабких. Слабких не за суттю та наявністю сил, а за вибором. Наша історія вчить нас, що слабкі програють, а після цього приходять сильні, у яких немає ані сумління, ані честі, ані жалості, та нищать беззахисних, і кількість людського страждання неймовірно збільшується.

Перепост.

про блеск империй

Вы - злокачественный империалист и колониалист (и для вас все кончится плохо, если не исправитесь) в следующих случаях:

- вы полагаете, что ваше государство/правитель/народ может лучше и качественнее, чем кто-то другой, управлять некой территорией и проживающим там населением, только на том основании, что это ваше государство/правитель/народ. Ну вот такие у вашего государства/правителя/народа замечательные качества в сравнении с теми, кто на той территории живет. Ощущаете? А сделться лучше другие могут, только имитируя вас, да, решив стать вами? Горячо!
( Read more... )
- вы раздражаетесь, вам неприятно и обидно, когда представители какого-то народа/территории заявляют и предполагают, что могут стать счастливыми, довольными, благополучными без вашей помощи и опеки, и вообще, всячески преуменьшают ваше уникальное и благотворное влияние на их жизненный уклад.
Обидно, да, прямо лично цепляет, ну разве не гады? Совершенно вас не ценят.
Или подвиг ваших дедов. Или мудрость вашего начальника. Или ваши братские чувства.
( Read more... )

Есть один специфический момент в истории. То, что мы называем общественным прогрессом, выглядит, как превращение привилегий и возможностей избранных в права и гарантии для всех. В какой-то момент нижний, самый бесправный слой общественной пирамиды исчезает, сливается с тем, что над ним, до неразличимости. Верхушка при этом может получать небывалые новые привилегии, кстати. Вот были рабы и нет рабов... Были крепостные и больше нет. Но у этого процесса есть занятное отклонение. Когда не рабы исчезают, а ваши рабы становятся рабовладельцами. Пирамида приросла снизу лишним слоем. Если вам не спится, потому что кто-то может быть счастливым без вас, если вас мучит, что вы не бэтмен-незаменимый спаситель, это желание обзавестись нижним слоем. Видно, остальная пирамида сверху давит.

Невеличкий коментар до цих постів Моррет:
Разрешенное украинство:
1 частина - morreth.livejournal.com/2413674.html
2 частина - morreth.livejournal.com/2415038.html#comments

А коментар більше належить Забужко. )))

Оцей погляд на імперіію, імперську столицю та заведені там порядки з українського боку існує принаймні з часів Шевченка, ледь не зник у пізні радянські часи та ранні українські, а зараз відновився молодим, свіжим, ультрасовським, майже без художньої обробки - чиста емоція людей без жодного натяку на класичну освіту, справжні ширнармаси.
З того погляду імператор та його наближені - якісь дивні чи то клоуни, чи то вигадники, вони смішні, навіть коли страшні, але смішні у першу чергу.

Ось, наприклад, Забужко пише про образ Петербургу:

( Read more... )

І ще одна цитата - про неймовірну актуальність Шевченка. )))

( Read more... )

Перепости з фейсбука.

1. Розумію тепер, що однією з причин мого небажання ширше використовувати українську було прагнення зберегти росіську аудиторію. Все ж таки мені певною мірою потрібна аудиторія, і так склалося, що значна її частина, навіть переважна частина - з Росії. Їх просто фізично більше, тим паче на дайрі.
( Read more... )

2. Взагалі наше громадянське суспільство, звісно, дуже класне, але кульгає на обидві ноги, але класне, але кульгає, страшно дивитися.
Наприклад, у нас є чудова звичка у відповідь на кожний подразник кричати про зраду та "нас зливають". ( Read more... )

3. Взагалі, якість списку кандидатів у президенти відображає якість нашого громадянсього суспільства. І не треба, любі мої, брехати собі, що ми їх переросли, бо це не так. ( Read more... )

4. Пост на русском языке. )
Вот вроде бы хорошая статья, автор множество правильных вещей говорит, а на деле эта статья пропагандирует российское неоимперство. Догадались, каким образом?
www.kermlinrussia.com/#!%D0%9A%D1%80%D0%B8%D0%B7%D0%B8%D1%81%20%D0%B8%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B8/cmbz/0539751B-C2C2-4CC7-990A-280FD6109CBA

5. Є одна дрібниця, яка свого часу дуже мене здивувала, втім, продовжує дивувати, бо ж цікавість ватників до тих самих печеньок не проходить.
Так, я про злощасне печиво, яке Нуланд роздавала на Майдані.
Я розумію символічне навантаження цього вчинку ( Read more... )

Чому мене дратують дупосидні, які весь час ридають через те, що їхні заклики до любові, прощення, некоєння зла не дають жодного результату (бо ж, звісно, людішки погані, ага).
Вони проповідують ніяку не любов, вони проповідують бездіяльність. У них є егоцентрична, дитяча за походженням ілюзія, що якщо вони самі безпосередньо не будуть коїти явного зла, то зла в світі не стане. Адже світ, звісно, складається з них самих та із схожих на них людей. Треба просто _нічого не робити_, і все буде добре.
Вони нічого не роблять, вони так щиро переконують інших теж нічого не робити, сидіти рівненько та усіх "любити", а добре все не стає та не стає, яка біда.
Вони не враховують. що а) зло існує незалежно від них та їхніх бажань; б) любов - це дієслово. Неможливо протистояти злу бездіяльністю, можна лише дією. Але тоді не вийде підтримувати таке безхмарне уявлення про себе, чудового, бо не помилитися та не забруднити руки можна лише завдяки цілковитій бездіяльності. Діяльність будь-якої навіть святої людини приносить не лише добрі, але й гіркі плоди.
Я їм, тим егоцентричним лицемірам навіть співчуваю, адже їх розпач буває щирим, а їхня біль - справжньою.
Але дуже небезпечно вважати ті пусті розмови проявом якоісь там мудрості чи доброти.

особиста інформація

luche_chuchhe

Navigation

March 2016

M	T	W	T	F	S	S
	1	2	3	4	5	6
7	8	9	10	11	12	13
14	15	16	17	18	19	20
21	22	23	24	25	26	27
28	29	30	31

Expand Cut Tags

No cut tags

Page Summary

Пример кинкового текста в сравнении с любовным романом
Как работает кинк
Про фанфикшен и некоторые правила его чтения. Диалоги-3
Про фанфикшен и некоторые правила его чтения. Диалоги-2
Про фанфикшен и некоторые правила его чтения. Диалоги-1.
Про фанфикшен и некоторые правила его чтения
Про "геополітику" та привабливість "русского міра". Ч. 3
Про так званих "журналістів" та реакції проукраїнських росіян
Мрійливе й фантазійне
Про дурноваті мрії окремих йолопів "як нам облаштувати Донбасс"
Несколько слов о российском "жизненном пространстве"
Про "геополітику" та привабливість "русского міра". Ч. 1.
Про "геополітику" та привабливість "русского міра". Ч. 2.
"Третья империя"
(no subject)
(no subject)
(no subject)
Про мову
Трохи про те, що нас, ймовірно, чекає
(no subject)
О формировании украинской полиэтнической нации. Ч. 2
О формировании украинской полиэтнической нации. Ч.1
(no subject)
(no subject)
(no subject)
(no subject)
Про блеск империй
(no subject)
(no subject)
(no subject)

Хатинка Луче Чучхе

простої сільскої дівчини

Свіженьке

Syndicate

Пример кинкового текста в сравнении с любовным романом

Как работает кинк

Про фанфикшен и некоторые правила его чтения. Диалоги-3

Про фанфикшен и некоторые правила его чтения. Диалоги-2

Про фанфикшен и некоторые правила его чтения. Диалоги-1.

Про фанфикшен и некоторые правила его чтения

Про "геополітику" та привабливість "русского міра". Ч. 3

Про так званих "журналістів" та реакції проукраїнських росіян

Мрійливе й фантазійне

Про дурноваті мрії окремих йолопів "як нам облаштувати Донбасс"

Несколько слов о российском "жизненном пространстве"

Про "геополітику" та привабливість "русского міра". Ч. 1.

Про "геополітику" та привабливість "русского міра". Ч. 2.

"Третья империя"

(no subject)

(no subject)

(no subject)

Про мову

Трохи про те, що нас, ймовірно, чекає

(no subject)

О формировании украинской полиэтнической нации. Ч. 2

О формировании украинской полиэтнической нации. Ч.1

(no subject)

(no subject)

(no subject)

(no subject)

Про блеск империй

про блеск империй

(no subject)

(no subject)

(no subject)

особиста інформація

Navigation

March 2016

Expand Cut Tags

Page Summary