Хатинка Луче Чучхе

Нам важливо розуміти, як сприймають світ імперці, через такі три причини:
- щоб майбутні дії Росії були для нас більш передбачуваними й ми могли заздалегідь до них готуватися та діяти першими;
- є певна надія, що гарно їх зрозумівши, ми зможемо впливати на світ їх уявлень та бажань у вигідну нам сторону, вести пропаганду, здійснювати дезинформацію. Так, інформація, яка зовсім не відповідає дійсності, але гарно вкладається в картину світу та є емоційно привабливою, сприймається як достовірна;
- у нас є значна частка населення, вразливого для російської пропаганди "русского міра". Розуміння, як влаштоване їхнє самосприйняття та чому "русскій мір" приваблює їх, допоможе більш якісно нейтралізувати ворожу пропаганду та правильно здійснювати контрпропаганду. У багатьох з нас є схильність до спрощення, мовляв, це вони просто такі інфантильні совки. Але такі констатації мало допомагають.


Звісно, така складна та стійка система уявлень про себе та навколишній світ, яку я змалювала у двох попередніх частинах, не може грунтуватися лише на "інтелектуальному", ідейному підгрунті. Має бути й емоційна основа, підсвідома або напівсвідома складова. Сила цієї емоційної складової стає очевидною, коли ми бачимо, як навіть найрозумнішим нашим опонентам відмовляє елементарний глузд, як плутаються причина та наслідок. Без розуміння емоційної складової ідеології на супротивника впливати складно.

Зазвичай державу та державний апарат порівнюють з батьківською фігурою, власне, таке сприйняття є усталеним та звичним. Але гадаю, що для розуміння супротивника нам важливо усвідомити, що імперія для нього - не батьківська, а швидше материнська фігура. ( Read more... )


Злиття понять

Колись дуже давно, коли зароджувалася, розширювалася та утверджувалася російьска держава, в уяві майбутніх росіян образи імперії, держави та батьківщини ("родіни") нерозривно сплелися й через це понівечилися. В нормі усі ці поняття мають бути розділеними у розумі громадянина, бо вони дійсно позначають різні речі.
Коли росіянин каже про безмежність імперії, він одночасно на певному рівні уявляє безмежний стандартний "російський" пейзаж, ажно до березок; тобто це безмежність "родіни", рідного краю. Ці поняття невід'ємні. ( Read more... )

( Read more... )


Імперія як живий всесвіт

Легко помітити, що претензія на статус окремої цивілізації є дуже важливою, й це не якийсь новітній винахід, цій претензії не одне сторіччя. Власне, сама назва "русский мир" розповідає нам про те, що всеохопність є важливою рисою "російської ідеї". Іншими суб*єктами визнаються лише країни, які демонструють певний рівень егоцентризму та цілісності, із схильністю дещо замикатися всередені себе. Так, ця роль визнається за Сполученими Штатами та Китаєм. Недооцінка ролі ЄС, гадаю, походить не лише через його "роздрібленість", але й через більшу "відкритість" Європи зовнішнім впливам. Росію прихильники "русского міра" теж безперечно бачать як окремий всесвіт, рівний з США та Китаєм, та іраціонально оцінюють російську потугу як більшу, ніж європейська, хоча це й очевидний економічний та військовий нонсенс.

( Read more... )


Російські "ліберали" та імперія

(кавички використувуються не для надання емоційного забарвлення, а щоб позначити умовність терміну "ліберал")

Гадаю, таке сприйняття світу багатьма росіянами пояснює, чому настільки часто "російський ліберал закінчується на українському питанні". Ліберал може на свідомому рівні не бажати жити в імперії, бути прихильником свободи слова та європейських цінностей. Але яким би він не був просунутим, він швидше за все бачить Росію як "мати"-імперію, всесвіт, безмежну чарвіну постать, поза якою "немає життя". Й різниця між звичайним, відвертим імперцем-шовіністом та таким лібералом полягає в тому, що імперець бажає лише, щоб імперія була великою та могутньою, а ліберал - ще й щоб внутрішнє життя імперії було побудоване на певних "гарних" правилах. Але він зовсім не бажає "матері" зникнення або "страждань". Втрата ж ноги або руки, або удар у спину важливіші, ніж правила внутрішнього життя імперії. В крайньому випадку свободами можна й пожертвувати заради "життя" матері.

"Родіна"-імперія-держава і її особливі відносини з кожним окремим росіянином, а також "особость" росіян однаково сильно вкорінені в підсвідомості імперців, патріотів, "охранітєлєй" і оппозиційно, або навіть із ненавистю, налаштованих до системи росіян. ( Read more... )

Декілька слів щодо можливості лібералів, антисистемних та "патріотів" розірвати емоційний зв'язок із кадавром "родіна-держава".

( Read more... )


Підсумую усі попередні частини.
Таким чином, є "інтелектуальна" складова типового російського уявлення про світ та "емоційна" складова. Вони зливаються у цілісне світосприйняття, де емоції обумовлюють теорії та  пояснення, а теорії та пояснення захищають емоції і стають обгрунтуванням дій.
Політичним "гравцем" може бути виключно "родіна-мать" та інші суб*єкти, частково уявні, які на емоційному рівні сприймаються як аналогічні жахливо-величезні агресивні але водночас життєдайні потвори. Всі інші країни разом з громадянами є "полем" для гри. Гра, власне, є розчленуванням та пожиранням - й це "нормально", бо інакше не буває. Рисою, яка відрізняє "гравця", тобто величезне материнське тіло, є "порядок", який є також цивілізацією. Все, що зовні - хаос та дикунство. Порядок - це пожирання "родіною" власних дітей, але таке пожирання не є поганим вчинком. Тому й "політична гра" - яка теж є пожиранням - не є чимось, що варто морально засуджувати. Зжерши "поле", Росія принесе "полю" порядок, цим Росія вигідно відрізняється від інших гравців, які завжди якось "недоїдають" свої жертви, тому страждання від пожирання у жертв є, а от щастя злиття з "родіною" немає. В цьому полягає основа російської добросердечності та жертвенності. Крім того, "нормальним" є знищення "родіною" сусіднього "поля", тому не-знищення є актом доброти та милосердя.
Родіна-мати, звісно, найкраща, найсильніша, наймогутніша, все, що вона робить - найкраще, бо рідне. Крім того, якщо вона не найкраща, інші потвори можуть її зжерти, й тоді росіян чекає жахливе життя у вигляді "населення поля", тобто - страшне існування на трупі, що смердить. Розуміння, що щось, належне "родінє" - не найкраще, викликає розпач, страх, почуття приниженості та відчуття наближення смерті. Будь-який програш сприймається як катастрофа.


Отже, привабливими рисами "русского міра" в очах його россійських прихильників є:
(щодо українців, яких приваблює "русский мір", треба ще думати, гадаю, там є певні особливості)

1. неможливість уявити щось інше життєздатне. Коли більше нічого не існує, єдине стає дуже привабливим;
2. протиставлення "гравця" та "поля", суб*єкта та об*єкта, матері-всесвіту та первісного хаосу, цивілізації та "дикунства", "порядку" та його відсутності;
3. можливість підтримувати своє Его уявним образом сильної, безмежної, хтонічної матері, з якою людина зливається та з якою себе ототожнює, завдяки цьому - приписування своїй спільноті рис "найкращості" у будь-якій сфері;
4. уявлення про особливі права, які надає людині та спільноті приналежність до "гравців", суб*єктів, в нашому випадку - до "русского міра"; в першу чергу мова йде про "право" не домовлятися, не зважати на думку інших, добиватися свого силою;
5. уявлення про особливу духовність тих, хто належить до "русского міра". Ця духовність полягає в невчиненні жорстоких та нелюдських вчинків, на які "русскій мір", як вважають його учасники, має право;
6. дозвіл собі "скотитися" на більш "дитячій" рівень сприйняття, відмовитися від дорослої відповідальності, що дає економію енергії та допомагає вижити у не дуже придатні для виживання часи;
7. дозвіл собі насолоджуватися власною агресією, в тому числі такою, яка в іншому випадку оцінювалася б як "звіряча", але якщо вона направлена на "ворогів руского міра", оцінюється як достойне, благородне явище;
8. позбавлення страху, який несе "зовнішній хаос";
9. можливість покладатися на "вічну" та сталу фігуру правителя, яка поєднує у собі чоловічі силу та агресію, та жіночу життєдайність, на того, хто завжди "усе передбачів" та "усіх переграв".

Продовження посту про те, як Путін (та колективний Путін) сприймають світ та чому концепція "русского міра" виявляється  привабливою для більшості росіян та декого з не-росіян - www.facebook.com/ilonaadres/posts/335367659951051

Власне, так світ сприймають не лише Путін та політична верхівка, але й більшість пересічних росіян. Зверніть увагу на те, як вони будь-які події трактують через "геополітичний вимір". Навіть дії та вислови звичайних людей, які жодного стосунку не мають до "геополітики" або звичайної політики, трактуються через боротьбу ключових світових гравців, інші виміри начебто зникають або стають неважливими, несуттєвими, другорядними. Відповідно, той, хто так сприймає, вважається людиною розумною, мудрою, прогнози, які грунтуються на такому сприйнятті, вважаються глибокими та такими, що ймовірно збудуться.
Звісно, переважна більшість не визнає та не формулює вголос, що розділяє країни та (важливо!) їх населення на перший сорт (геополітичні гравці) та другий сорт ("поле"). Це й досі занадто відверто. Навіть ті, хто позіціонує себе як людей цинічних, зазвичай не готові говорити так, як думають, визнавати, що розділяють такий погляд, хоча таким сприйняттям проникнуте кожне їх слово, кожна теза або висновок.


Є один важливий нюанс, який обов*язково треба враховувати.
Усе, що я писала вище про те, як влаштований світ в очах Путіна й росіян, які розділяють його погляд - багато в чому правда. Це не цілковита вигадка або фантазія, це не можна відкидати як маячню.

( Read more... )

Далі про емоційне підгрунтя такого погляду на світ.

Про "імперську чумку" (перепост з фейсбуку) Nemo Sharapov

www.facebook.com/nemo.sharapov/posts/1445696895693495

Простыня про имперскую чумку.

Коль уж зашла речь кое-где об аналогиях "имперской чумки" и отдельных психологических феноменов, хочу выпендриться.
Начнем с того, что в российском варианте это не просто "империя", это империя, которая держится на значительном огосударствлении общества и на слабости гражданского общества.
Я не доктор психологических наук, не социолог и не философ, а обычный читатель и наблюдатель. Но хочу сказать о той самой, пресловутой, атомизации общества, которая не позволяет обществу давить на государство и направлять его, потому что каждый сам за себя, а любые массовые групповые действия - недостаточно массовые, недостаточно эффективные и недостаточно продолжительные, чтобы достигнуть успеха. Однако, с другой стороны, мы наблюдаем колоссальное единение общества под идеологическим и политическим "зонтиком лояльности" к центральной государственной власти.
Одновременно существуют два феномена: недовольство действиями власти на местах (везде крокодилы и людоеды) и твердая вера, что уж крокодилы и людоеды защищают от врагов, они самые умные и как-то все устроят.
Что же это за штука и какие у нее аналогии?
Как рассказал нам нобелевский лауреат Олсон в "Логике коллективных действий", большие группы людей крайне редко способны организоваться для достижения рациональных целей и достигнуть успеха. Связано это с "проблемой безбилетника". Проще говоря, каждый эгоистично думает, что не будет надрываться для общего дела, потому что еще пять тысяч идеалистов и без того надрываются, а когда они достигнут цели, то желанные блага достанутся и тому, кто смотрел матч по телевизору, а не был на поле. Почему? Потому что это блага не исключительные, такие блага, которые либо всем, либо их качество страдает.
В конце этой цепочки рассуждений огромное число членов группы решает не делать почти ничего, кроме тех, кому без искомых благ жизнь не мила и отступать некуда, терпеть невозможно.

Конечно, существуют всякие способы добиться цели и для большой группы людей с общими интересами.

( Read more... )

 

Посилання в тему, ілюстрація - censor.net.ua/resonance/295840/pochemu_ya_doljna_styditsya_chto_ya_russkaya
(там людину весь час заносить у тему етнічності замість теми громадянства, але це теж є дуже ілюстративним напрямком думок)