![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
luche_chuchheПродовження посту про те, як Путін (та колективний Путін) сприймають світ та чому концепція "русского міра" виявляється привабливою для більшості росіян та декого з не-росіян - www.facebook.com/ilonaadres/posts/335367659951051
Власне, так світ сприймають не лише Путін та політична верхівка, але й більшість пересічних росіян. Зверніть увагу на те, як вони будь-які події трактують через "геополітичний вимір". Навіть дії та вислови звичайних людей, які жодного стосунку не мають до "геополітики" або звичайної політики, трактуються через боротьбу ключових світових гравців, інші виміри начебто зникають або стають неважливими, несуттєвими, другорядними. Відповідно, той, хто так сприймає, вважається людиною розумною, мудрою, прогнози, які грунтуються на такому сприйнятті, вважаються глибокими та такими, що ймовірно збудуться.
Звісно, переважна більшість не визнає та не формулює вголос, що розділяє країни та (важливо!) їх населення на перший сорт (геополітичні гравці) та другий сорт ("поле"). Це й досі занадто відверто. Навіть ті, хто позіціонує себе як людей цинічних, зазвичай не готові говорити так, як думають, визнавати, що розділяють такий погляд, хоча таким сприйняттям проникнуте кожне їх слово, кожна теза або висновок.
Є один важливий нюанс, який обов*язково треба враховувати.
Усе, що я писала вище про те, як влаштований світ в очах Путіна й росіян, які розділяють його погляд - багато в чому правда. Це не цілковита вигадка або фантазія, це не можна відкидати як маячню.
Так, світ насправді цинічний та лицемірний. Так, сильні країни схильні до того, щоб вирішувати долю слабких, та дбають передусім про власні інтереси. Так, країни Заходу дуже пагано дотримуються того, що проголошують власними цінностями. Заперечувати це немає жодного сенсу.
Але, звісно, ця картина світу неймовірно спрощена.
Однією з важливих реалій, які не враховані цим підходм, є ставлення до методів боротьби за власний успіх. "Путінський" підхід виходить з того, що відверто агресивні, в тому числі військові методи не гірші за будь-які інші. Але, мені здається, це трохи застаріле.
Якщо почитати розмови західних політиків, політологів та "втаємничених" журналістів, можна помітити, що вони багато говорять про "стабілізацію". Гадаю, це не пусті слова, вони кажуть про те, що для західного світу справді важливо. Так, вони нормально ставляться до того, що одні країни світу - великі та сильні - впливають на інші, менші та слабші, а країни з іншого "лагеря" в ці стосунки не особливо лізуть. Нам, українцям, це часто здається циничнім, наприклад, коли західні лідери в розмовах "без краваток" розповідають нам, що ми не можемо змінити своє територіальне знаходження, що ми все одно залишимося сусідами з Росією й нам варто навчитися з цим жити. Ми це чуємо, як умовляння здатися, та частково це вони й є. Дуже помітно, что "Захід" був би не проти, щоб нами займалася Росія, ми Заходу не потрібні, ба більше, вони нас сприймають як природню територію інтересів Росії.
Але вони давно дійшли висновку, що війна - справа дорога та зазвичай невигідна, не приносить очикуваного зиску. Так, можна завоювати територію та "качати" там нафту, але якісь умовні італійські меблі або якісь айфони приносять грошей не менше, навіть більше, ніж нафта. А війна руйнує можливість заробляти на меблях та айфонах - складне виробництво потребує складої та крихкої інфраструктури, несумісної з війною.
Вони також залежать від виборців, а війна означає жертви серед своїх солдатів, і ще гірше - війна в багатьох випадках означає тероризм. Виборці не люблять, коли солдати гинуть, і вони дуже не люблять тероризм.
Не треба також цілком відкидати питання про цінності, просто варто зрозуміти - цінності є справжніми не тоді, коли їх усі дотримуються. Такого взагалі не буває, це не про людей, люди слабкі, егоістичні та непослідовні. Цінності є справжніми тоді, коли люди, навіть політики, їх дотримуються, коли вже дуже сильно припече. Більшого від людей годі очікувати. ))) Тим більш, дотримання певних цінностей теж сприяє як стабілізації, так і сбільшенню доходів.
Крім того, є фактор надпотужної зброї - ядерної, біологічної, хімічної. Не в інтересах Заходу розповсюдження такої зброї, особливо в "неспокійних" регіонах, бо це небезпека для усіх, те, що може будь-якої миті вийти з-під контролю.
Тому найважливіша роль геополітичних гравців у баченні "Заходу", як мені здається - виконання ролі стабілізатора, активної сторони, яка робить світ навколо себе більш впорядкованим, передбачуваним. Тому й Китай, який є дуже відмінним від "Заходу", сприймається ним нормально, бо Китай поміркований. Світ зараз став таким, що усі "важливі" країни намагаються, як вміють, втихомирювати, заспокоювати, організовувати, впорядковувати, будувати складні структури, забезпечувати еволюційність. У них не завжди виходить, але вони щиро вважають, що це в їхніх інтересах та це їхня місія. Руйнують світовий порядок, дестабілізують лише країни-парїї, не гравці, а такі собі "країни-терористи", носії хаосу. А країни-стабілізатори викоростовують силу дуже обмежено, або дуже втаємничено й обережно.
Росію, як мені здається, традиційно розглядали як стабілізатора території навколо себе. Явні невідповідності списували на "проколи", адже й величезний гравець - США - теж лажає, ще й як. Усі лажають, цього не уникнути, головне, щоб в цілому дії були в правильному напрямку.
Цього, схоже, апологети "русского міра" взагалі не бачать та не розуміють (цьому є пояснення, про них далі). Їх "геополітичний всесвіт" не складається з країн-гравців-стабілізаторів та носіів хаосу - терористів, які не є гравцями, а є ворогами усіх. В їхньому уявленні тероризм - це просто такий метод політичної боротьби, не дуже симпатичний, але який є. Великі гравці теж можуть його використовувати, чому б ні. Тому, наприклад, росіяни легко вірять, що Штати самі взірвали башти-близнюки - великому гравцеві й великі теракти.
Тепер далі про привабливість "русского міра".
Гадаю, багатьох вражало, що росіяни майже нечутливі, коли їм вказуєш на занепад в Росії медицини, освіти, погані дороги, бідність пенсіонерів, що вони взагалі не сприймають, що треба дбати передусім про покращення життя у власній домівці. Гадаю, справа в тім, що для них "гарне життя", та навіть "відсутність повного зубожіння" пов*язані з роллю геополітичного гравця. Звісно, важливим є, щоб управлінці не сильно крали, щоб керували спроможні люди, але це другорядне, бо коли ти "поле", ти в будь-якому випадку будеш жити жахливо. Це як би підтверджується їхнім досвідом. От у 90-ті вони фактично були "полем", корилися "Заходу", й життя населення було жахливим. Потім Росія почала вставати з колін, новий сильний лідер поступово перестав слухати Захід та танцювати під західну дудку, та життя поступово покращилося, навіть незважаючі на очевидну кожному корупцію. Тобто вибір на роль керівника корупціонера, але того, хто, як вони вважають, буде протистояти Заходу - цілком розумний, зважений та мудрий крок. Краще було б, якби не крали, але не завжди можна отримати все, головне - отримати найважливіше. Власне, навіть вибір вбивці, але борця з західним впливом - має сенс, адже ящо твоя країна "поле", вбивати будуть набагато більше.
Те, що Україна бідніша за Росію, з їх точки зору, гадаю, пояснюється тим, що Україна - "поле", а не гравець. Але те, що в Україні досі не суцільний голодомор, пояснюється тим, що усі роки незалежності Україна "підгодовувалася" Росією, бо росіяни чудові люди та готові були взяти українців "до себе", "не лишали братів у біді". Вони переважно впевнені, що тепер, після фактичного економічного розриву, українська економіка впаде в найблищчій перспективі: по-перше, Росія перестала "підгодовувати", по-друге, Захід цілеспрямовано знищить українську економіку через механізм асоціації з ЄС. Заходу це вигідно, не лише через те, що "поле" вигідно жорстко експлуатувати, але й тому, що захапати усю Україну не вийде (Росія не дасть), а от знищити, щоб Україна з її потугою не дісталася Росії - запросто. Справа в тім, що росіяни дуже серьйозно сприйняли слова Бжезинського, що без України Росія не може відродитися як імперія. Тобто - читають вони - як гравець. З великою повагою вони до цього чоловіка ставляться. ))) Таким чином, знищивши економіку України, можна принаймні на певний час призупинити становлення Росії як гравця, а може й назавжди зробити її "полем" та експлуатувати досхочу.
Отже, єдиний шлях до нормального, ситого життя для тих, хто вірить у "русскій мір" - це укріплення у ролі гравця.
Зверніть увагу, що вони зазвичай мислять у категоріях - хто "візьме" до себе Україну. Мовляв, навіщо українці бажають асоціації з ЄС, адже Европа все одно не "візьме" Україну до себе, залишить "полем", буде вважати "другим сортом" та жорстко експлуатувати. Можливість вигоди для обох сторін не розглядається навіть як теоретична можливість. Тобто вибір українців полягає лише в тому, якого гравця обрати. Або, звісно, загинути разом з країною.
Тут поведінка українців виглядає для них як неймовірно підла, класичне "як не з*їм, то понадкусую" - заради того, щоб не дати Росії стати гравцем, українці начебто готові до самознищення. Таке, звісно, може пояснюватися лише неймовірною, звірячою ненавистю, нацизмом, гіршим, ніж гітлерівський, бо навіть гітлерівці до такої ненависті до євреїв не доходили. Ми для них, якщо дивитися з їхнього боку, уособлення зради, зради того, хто їх кормив, з чистої ненависті та заздрощів.
Також, виходить, що вони щиро вірять у власну "духовність". І, принаймні, якщо дивитися так, як я описую, "духовність" видно (цього не скажеш про погляд з іншого обрію). Духовність полягає в тім, що росіяни не знищують тоді, коли можуть знищити, "беруть до себе", коли могли б не брати, та ще й пропонують власну ідентичність, цінну та чудову, на відміну від, наприклад, паганенької української, "підкормлюють" (тобто ведуть звичайну торгівлю), тоді як могли б жорстко експлуатувати (а жорстка експлуатація - це "нормальне" поводження з "полем"). Багатьох, мабуть, дивувало, що росіяни щиро вважають благодійністю власну багаторічну торгівлю з Україною, але з їхньої точки зору "поле" в нормі не має права розраховувати на торгівлю, лише на грабунок та шантаж. Тобто вони дійсно є благодійниками, а українці невдячні скоти. А ось тепер з нами будуть поводитися "нормально", а не по-братньому - я маю на увазі економічні війні.
Тобто жарт про "а міг би й ножичком" - не зовсім жарт.
Це стосується й людей, які в повній мірі засвоїли правила етики, ба навіть є дуже етичними, добрими, співчутливими. Але вони звикли, що звичайне життя треба міряти однією міркою, а "геополітичне" - іншою. Коли в "геополітичних " іграх гинуть або страждають люди, яким у звичайному житті вони співчувають, відбувається сильний внутрішній конфлікт, який, втім, у більшості випадків призводить лише до укріплення "геополітичної реальності" у голові окремого громадянина.
Отже, "русский мир" в такому вимірі дійсно є носієм особливої духовності, етичності. Крім того, він є джерелом благ, бо якщо не він, "поле" будуть рвати гравці-суперники. Власне, він є джерелом життя. Не дивно, що ослаблення української держави після втечі Януковича супроводжувалося спалахом щирої любові до Росії.
Далі про емоційне підгрунтя такого погляду на світ.
Власне, так світ сприймають не лише Путін та політична верхівка, але й більшість пересічних росіян. Зверніть увагу на те, як вони будь-які події трактують через "геополітичний вимір". Навіть дії та вислови звичайних людей, які жодного стосунку не мають до "геополітики" або звичайної політики, трактуються через боротьбу ключових світових гравців, інші виміри начебто зникають або стають неважливими, несуттєвими, другорядними. Відповідно, той, хто так сприймає, вважається людиною розумною, мудрою, прогнози, які грунтуються на такому сприйнятті, вважаються глибокими та такими, що ймовірно збудуться.
Звісно, переважна більшість не визнає та не формулює вголос, що розділяє країни та (важливо!) їх населення на перший сорт (геополітичні гравці) та другий сорт ("поле"). Це й досі занадто відверто. Навіть ті, хто позіціонує себе як людей цинічних, зазвичай не готові говорити так, як думають, визнавати, що розділяють такий погляд, хоча таким сприйняттям проникнуте кожне їх слово, кожна теза або висновок.
Є один важливий нюанс, який обов*язково треба враховувати.
Усе, що я писала вище про те, як влаштований світ в очах Путіна й росіян, які розділяють його погляд - багато в чому правда. Це не цілковита вигадка або фантазія, це не можна відкидати як маячню.
Так, світ насправді цинічний та лицемірний. Так, сильні країни схильні до того, щоб вирішувати долю слабких, та дбають передусім про власні інтереси. Так, країни Заходу дуже пагано дотримуються того, що проголошують власними цінностями. Заперечувати це немає жодного сенсу.
Але, звісно, ця картина світу неймовірно спрощена.
Однією з важливих реалій, які не враховані цим підходм, є ставлення до методів боротьби за власний успіх. "Путінський" підхід виходить з того, що відверто агресивні, в тому числі військові методи не гірші за будь-які інші. Але, мені здається, це трохи застаріле.
Якщо почитати розмови західних політиків, політологів та "втаємничених" журналістів, можна помітити, що вони багато говорять про "стабілізацію". Гадаю, це не пусті слова, вони кажуть про те, що для західного світу справді важливо. Так, вони нормально ставляться до того, що одні країни світу - великі та сильні - впливають на інші, менші та слабші, а країни з іншого "лагеря" в ці стосунки не особливо лізуть. Нам, українцям, це часто здається циничнім, наприклад, коли західні лідери в розмовах "без краваток" розповідають нам, що ми не можемо змінити своє територіальне знаходження, що ми все одно залишимося сусідами з Росією й нам варто навчитися з цим жити. Ми це чуємо, як умовляння здатися, та частково це вони й є. Дуже помітно, что "Захід" був би не проти, щоб нами займалася Росія, ми Заходу не потрібні, ба більше, вони нас сприймають як природню територію інтересів Росії.
Але вони давно дійшли висновку, що війна - справа дорога та зазвичай невигідна, не приносить очикуваного зиску. Так, можна завоювати територію та "качати" там нафту, але якісь умовні італійські меблі або якісь айфони приносять грошей не менше, навіть більше, ніж нафта. А війна руйнує можливість заробляти на меблях та айфонах - складне виробництво потребує складої та крихкої інфраструктури, несумісної з війною.
Вони також залежать від виборців, а війна означає жертви серед своїх солдатів, і ще гірше - війна в багатьох випадках означає тероризм. Виборці не люблять, коли солдати гинуть, і вони дуже не люблять тероризм.
Не треба також цілком відкидати питання про цінності, просто варто зрозуміти - цінності є справжніми не тоді, коли їх усі дотримуються. Такого взагалі не буває, це не про людей, люди слабкі, егоістичні та непослідовні. Цінності є справжніми тоді, коли люди, навіть політики, їх дотримуються, коли вже дуже сильно припече. Більшого від людей годі очікувати. ))) Тим більш, дотримання певних цінностей теж сприяє як стабілізації, так і сбільшенню доходів.
Крім того, є фактор надпотужної зброї - ядерної, біологічної, хімічної. Не в інтересах Заходу розповсюдження такої зброї, особливо в "неспокійних" регіонах, бо це небезпека для усіх, те, що може будь-якої миті вийти з-під контролю.
Тому найважливіша роль геополітичних гравців у баченні "Заходу", як мені здається - виконання ролі стабілізатора, активної сторони, яка робить світ навколо себе більш впорядкованим, передбачуваним. Тому й Китай, який є дуже відмінним від "Заходу", сприймається ним нормально, бо Китай поміркований. Світ зараз став таким, що усі "важливі" країни намагаються, як вміють, втихомирювати, заспокоювати, організовувати, впорядковувати, будувати складні структури, забезпечувати еволюційність. У них не завжди виходить, але вони щиро вважають, що це в їхніх інтересах та це їхня місія. Руйнують світовий порядок, дестабілізують лише країни-парїї, не гравці, а такі собі "країни-терористи", носії хаосу. А країни-стабілізатори викоростовують силу дуже обмежено, або дуже втаємничено й обережно.
Росію, як мені здається, традиційно розглядали як стабілізатора території навколо себе. Явні невідповідності списували на "проколи", адже й величезний гравець - США - теж лажає, ще й як. Усі лажають, цього не уникнути, головне, щоб в цілому дії були в правильному напрямку.
Цього, схоже, апологети "русского міра" взагалі не бачать та не розуміють (цьому є пояснення, про них далі). Їх "геополітичний всесвіт" не складається з країн-гравців-стабілізаторів та носіів хаосу - терористів, які не є гравцями, а є ворогами усіх. В їхньому уявленні тероризм - це просто такий метод політичної боротьби, не дуже симпатичний, але який є. Великі гравці теж можуть його використовувати, чому б ні. Тому, наприклад, росіяни легко вірять, що Штати самі взірвали башти-близнюки - великому гравцеві й великі теракти.
Тепер далі про привабливість "русского міра".
Гадаю, багатьох вражало, що росіяни майже нечутливі, коли їм вказуєш на занепад в Росії медицини, освіти, погані дороги, бідність пенсіонерів, що вони взагалі не сприймають, що треба дбати передусім про покращення життя у власній домівці. Гадаю, справа в тім, що для них "гарне життя", та навіть "відсутність повного зубожіння" пов*язані з роллю геополітичного гравця. Звісно, важливим є, щоб управлінці не сильно крали, щоб керували спроможні люди, але це другорядне, бо коли ти "поле", ти в будь-якому випадку будеш жити жахливо. Це як би підтверджується їхнім досвідом. От у 90-ті вони фактично були "полем", корилися "Заходу", й життя населення було жахливим. Потім Росія почала вставати з колін, новий сильний лідер поступово перестав слухати Захід та танцювати під західну дудку, та життя поступово покращилося, навіть незважаючі на очевидну кожному корупцію. Тобто вибір на роль керівника корупціонера, але того, хто, як вони вважають, буде протистояти Заходу - цілком розумний, зважений та мудрий крок. Краще було б, якби не крали, але не завжди можна отримати все, головне - отримати найважливіше. Власне, навіть вибір вбивці, але борця з західним впливом - має сенс, адже ящо твоя країна "поле", вбивати будуть набагато більше.
Те, що Україна бідніша за Росію, з їх точки зору, гадаю, пояснюється тим, що Україна - "поле", а не гравець. Але те, що в Україні досі не суцільний голодомор, пояснюється тим, що усі роки незалежності Україна "підгодовувалася" Росією, бо росіяни чудові люди та готові були взяти українців "до себе", "не лишали братів у біді". Вони переважно впевнені, що тепер, після фактичного економічного розриву, українська економіка впаде в найблищчій перспективі: по-перше, Росія перестала "підгодовувати", по-друге, Захід цілеспрямовано знищить українську економіку через механізм асоціації з ЄС. Заходу це вигідно, не лише через те, що "поле" вигідно жорстко експлуатувати, але й тому, що захапати усю Україну не вийде (Росія не дасть), а от знищити, щоб Україна з її потугою не дісталася Росії - запросто. Справа в тім, що росіяни дуже серьйозно сприйняли слова Бжезинського, що без України Росія не може відродитися як імперія. Тобто - читають вони - як гравець. З великою повагою вони до цього чоловіка ставляться. ))) Таким чином, знищивши економіку України, можна принаймні на певний час призупинити становлення Росії як гравця, а може й назавжди зробити її "полем" та експлуатувати досхочу.
Отже, єдиний шлях до нормального, ситого життя для тих, хто вірить у "русскій мір" - це укріплення у ролі гравця.
Зверніть увагу, що вони зазвичай мислять у категоріях - хто "візьме" до себе Україну. Мовляв, навіщо українці бажають асоціації з ЄС, адже Европа все одно не "візьме" Україну до себе, залишить "полем", буде вважати "другим сортом" та жорстко експлуатувати. Можливість вигоди для обох сторін не розглядається навіть як теоретична можливість. Тобто вибір українців полягає лише в тому, якого гравця обрати. Або, звісно, загинути разом з країною.
Тут поведінка українців виглядає для них як неймовірно підла, класичне "як не з*їм, то понадкусую" - заради того, щоб не дати Росії стати гравцем, українці начебто готові до самознищення. Таке, звісно, може пояснюватися лише неймовірною, звірячою ненавистю, нацизмом, гіршим, ніж гітлерівський, бо навіть гітлерівці до такої ненависті до євреїв не доходили. Ми для них, якщо дивитися з їхнього боку, уособлення зради, зради того, хто їх кормив, з чистої ненависті та заздрощів.
Також, виходить, що вони щиро вірять у власну "духовність". І, принаймні, якщо дивитися так, як я описую, "духовність" видно (цього не скажеш про погляд з іншого обрію). Духовність полягає в тім, що росіяни не знищують тоді, коли можуть знищити, "беруть до себе", коли могли б не брати, та ще й пропонують власну ідентичність, цінну та чудову, на відміну від, наприклад, паганенької української, "підкормлюють" (тобто ведуть звичайну торгівлю), тоді як могли б жорстко експлуатувати (а жорстка експлуатація - це "нормальне" поводження з "полем"). Багатьох, мабуть, дивувало, що росіяни щиро вважають благодійністю власну багаторічну торгівлю з Україною, але з їхньої точки зору "поле" в нормі не має права розраховувати на торгівлю, лише на грабунок та шантаж. Тобто вони дійсно є благодійниками, а українці невдячні скоти. А ось тепер з нами будуть поводитися "нормально", а не по-братньому - я маю на увазі економічні війні.
Тобто жарт про "а міг би й ножичком" - не зовсім жарт.
Це стосується й людей, які в повній мірі засвоїли правила етики, ба навіть є дуже етичними, добрими, співчутливими. Але вони звикли, що звичайне життя треба міряти однією міркою, а "геополітичне" - іншою. Коли в "геополітичних " іграх гинуть або страждають люди, яким у звичайному житті вони співчувають, відбувається сильний внутрішній конфлікт, який, втім, у більшості випадків призводить лише до укріплення "геополітичної реальності" у голові окремого громадянина.
Отже, "русский мир" в такому вимірі дійсно є носієм особливої духовності, етичності. Крім того, він є джерелом благ, бо якщо не він, "поле" будуть рвати гравці-суперники. Власне, він є джерелом життя. Не дивно, що ослаблення української держави після втечі Януковича супроводжувалося спалахом щирої любові до Росії.
Далі про емоційне підгрунтя такого погляду на світ.
