Про перспективи російського руху в Україні
Sunday, 27 April 2014 17:37![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
luche_chuchheВласне, ще вчора я прихильно, хоча й з деякими сумнівами, ставилася до ідеї України як місця, де етнічні росіяни можуть розвивати альтернативну російську націю, оскільки в Російській Федерації з цим якось не склалося - що не роблять, виходить сама лише імперія. Вважала, що, мабуть, це була б непогана ідея, а нам, українцям. треба вже переставати сприймати себе як ведмежий кут світу та переходити від захисту до активних дій. Думала навіть трохи прикласти до того руку, якщо вдасться знайти в собі щось "російське" - а я ж таки виросла в Росії, так що, мабуть, знайшла б.
Але мені вистачило побачити самі лише перші формулювання того проєкту, й в голові якось прояснилося. Отже тепер, _хто б не займався цим проектом_, які добрі наміри не були б у цих людей, якими б патріотами України вони б не були, я себе вважаю опозицією до тієї ідеї, бо на мою думку з вірогідністю 99% з того вийде шкода для України. Такі вже в нас сумні обставини.
Тому я б радила існуючим та потенційним прихильникам тієї ідеї для початку реалістично оцінити власні сили, тобто сили умовно "російської" частини України. Тут варто відкинути кількісні виміри, бо немає значення, скільки вас мільйонів, або навіть десятків мільйонів. Тут мають значення лише якісні показники, а саме:
1. творчій та інтелектуальний потенціал, тобто здатність створювати нові сенси. які западуть людям у голови та стануть на цих людей вспливати в потрібному творчим особистостям напрямку;
2. сила самоусвідомлення себе як окремого суб*єкта, що діє у власних інтересах, та заради досягнення власних інтересів залучає інших людей до корисних до себе дій та думок.
Чому реалістична оцінка власних сил конче необхідна? Тому що лише бовдури вступають у битву, не усвідомлюючи, що власне вони можуть протиставити ворогу, скільки в них є сил, і якими є їхні слабкі місця. Не тільки ворога треба знати, але й самого себе.
І, вибачте, але ж по обидвом параметрам "російська" частина України неймовірно слабка. Навіть слабша, ще й значно слабша за україномовну частину.
Тут треба відрізняти дві речі: дії та творчість, здійснені російською мовою, але повністю в орбіті "українськості", та те саме окреме "російське українське", якщо воно взагалі існує. Давайте будемо реалістами: і перше, і друге є глибоко вторинним. Перше вторинне відносно умовного "Львова", друге - відносно "московщини", навіть коли воно з московщиною сперечається.
Я не хочу сказати, що в російськомовної частини України немає власного обличчя, яке відрізняло б її від "москалів" - звісно ж є. Але що то за обличчя? На мою думку їх два (і я знову прошу вибачення, бо ж говорю про зовсім неприємні речі, які можуть когось глибоко образити):
- власне українське обличчя, просто (поки що) російськомовне. Це як з англомовними ірландцями - те, що вони англомовні, ще не робить їх англійцями, просто от така в цієї нації складна доля. Звісно, англомовний ірландець може сказати, що він англієць, і якщо докладе зусиль, стане англійцем. Ірландцем він тоді перестане бути;
- російське провінційне обличчя, я б його назвала малоросським, по аналогії з кубанським, або уральским, або архангельским. Оскільки теперішня Російська Імперія є дуже централізованною країною, російська провінція майже не продукує сенсів, а усі контакти здійснюються через Москву. От і малоросська частина є такою ж самою. Якщо щось й народжується там, воно йде в Москву. Так вже влаштована Росія.
Оце те, що зараз реально існує.
Щось інше, безумовно, могло б виникнути, але поки що не виникло. І щоб воно виникло та набралося сили, треба в те вкласти неймовірну кількість якісних людиногодин.
І якщо б у нас було гарантованих років двадцять без втручання Російської імперії, я б перша сказала - дєрзайте!
Але ж хіба в нас є хоча б кілька місяців?
Мої любі російськомовні українці, визнайте - ви дуже слабкі. Ви, як і всі інші українці, усі ці роки займалися хрєн знає чим, тому досі ніякої потужної альтернативи московщині не створили. Українська частина України теж не дуже старалася, але вона була сама по собі, без потужного центру в Москві або ще десь, тому якось мусила потроху крутитися, а ви не мусили.
Частина з вас опинилися під впливом "українськості", і цьому, безумовно, сприяло те, що ви нерідко власне є українцями етнічно, або частково етнічними українцями, і ще ваші бабусі розмовляли виключно українською. Хоча етнічність тут не є первинною, то в первшу чергу справа вибору. Частина з вас досі безпорадно борсається у каламутній воді українського суспільного життя, невзмозі визначитись, хто ж вони такі є - росіяни, малороси, чи ще хтось, у кого поки що навіть назви нема.
Але ні перші, ні другі часто не відважуються йти до кінця у своїх спробах знайти власну ідентичність. Цьому сприяє як небажання докладати зусиль до власного переходу на українську у перших, так і бажання якогось спеціального, окремого статусу для других, тому що бути просто етнічною меншиною якось стрьомно и не круто.
Що я хочу вам сказати, мої любі малороси, - якщо зараз ви, з вашими відверто слабкими силами, займетеся створенням окремої "російської" нації в Україні, імперія вас зжере. Скористається вами і зжере. В неї на відміну від вас сил ще огого скільки, а сам процесс зжирання таких як ви відлагоджений до автоматизму. Ви можете бути якими завгодно чудовими, ваші наміри можуть бути якими завгодно чистими - імперії то все похуй. Тим смачніше буде вас жерти. Таких як ви вже жерли у нас декілька разів (поцікавтеся історією усіляких "окремішних" російських рухів в Україні). Якщо ви вважаєете, що ви ж такі розумні, розумієте небезпеку та не дасте себе зжерти, так проти цього існує чудовий прийомчег - вас поступово витіснять з процесу і ви опинитеся на узбіччі, і будете з того узбіччя безсило дивитися, як ушльопки перекручують ваші ідеї, та рвати на собі волосся, але то вже не вам, ні Україні не допоможе.
Після вас, любі мої, вони почнуть жерти україномовних.
Отже, добре подумайте. Я розумію, що хочеться, але людина не мусить робити усе, що їй хочеться.
Що я хочу сказати вам, любі мої любі російськомовні українці, які є українцями у всьому, крім мови. Ваша російськомовність не надає вам якоїсь окремої ментальності, тому не треба вигадувати її - вона від вигадок все одно не з*явиться, а вигадками скористаються самі знаєте хто. Майдан навчив нас - якщо хочешь, щоб щось було зроблено, роби то сам. Отже, ви бажаєте укріплення українськості - зробіть над собою зусилля та переходьте на українську. Я все знаю про незручність та про лінощі, сама така. Все, часу більше немає. Ви і є ті самі, хто має укріплювати українське. Більше немає кому. Так, це місцями насилля над собою, але хіба хочеш - мусиш. Так само Небесна Сотня не хтіла помирати, а наша частина роботи значно простіша, принаймні не потребує від нас смерті.
Чи означає це, що ви якось зраджуєете свою "російськомовну" частину власної вдентичності? Аж ніяк. Ви просто чесно робите вибір і кажете собі, що українська частина вашої ідентичності згідно з вашим добровільним вибором для вас первинна. А російська важлива, але на другому місці. Друге місце - це не позорно, не слухайте імперця в собі.
Будьте відважними та йдіть вже нарешті до кінця, скільки можна відкладати на завтра. Може ніякого завтра вже й не буде, що ви тоді скажете собі? Що я збиравсь, та якось не встиг?
Ваша етнічність, мова, якою ви розмовляли в дитинстві, навіть ступінь вашого знання української не має значення. Це виключно справа вибору. Або ви відважилися це вибрати, або ні. Це кажу вам я, колишня російська громадянка, яка виросла в Росії, вчилася там, звісно ж, в російській школі, а першу українську книжку з горем пополам та зі словником у зубах прочитала в 17 років.
Хрєн я буду посилювати ту Орду хоча б чимось, а потім розповідати, що мене, тіпа російськомовну, тут "нє ущемляют".
Але мені вистачило побачити самі лише перші формулювання того проєкту, й в голові якось прояснилося. Отже тепер, _хто б не займався цим проектом_, які добрі наміри не були б у цих людей, якими б патріотами України вони б не були, я себе вважаю опозицією до тієї ідеї, бо на мою думку з вірогідністю 99% з того вийде шкода для України. Такі вже в нас сумні обставини.
Тому я б радила існуючим та потенційним прихильникам тієї ідеї для початку реалістично оцінити власні сили, тобто сили умовно "російської" частини України. Тут варто відкинути кількісні виміри, бо немає значення, скільки вас мільйонів, або навіть десятків мільйонів. Тут мають значення лише якісні показники, а саме:
1. творчій та інтелектуальний потенціал, тобто здатність створювати нові сенси. які западуть людям у голови та стануть на цих людей вспливати в потрібному творчим особистостям напрямку;
2. сила самоусвідомлення себе як окремого суб*єкта, що діє у власних інтересах, та заради досягнення власних інтересів залучає інших людей до корисних до себе дій та думок.
Чому реалістична оцінка власних сил конче необхідна? Тому що лише бовдури вступають у битву, не усвідомлюючи, що власне вони можуть протиставити ворогу, скільки в них є сил, і якими є їхні слабкі місця. Не тільки ворога треба знати, але й самого себе.
І, вибачте, але ж по обидвом параметрам "російська" частина України неймовірно слабка. Навіть слабша, ще й значно слабша за україномовну частину.
Тут треба відрізняти дві речі: дії та творчість, здійснені російською мовою, але повністю в орбіті "українськості", та те саме окреме "російське українське", якщо воно взагалі існує. Давайте будемо реалістами: і перше, і друге є глибоко вторинним. Перше вторинне відносно умовного "Львова", друге - відносно "московщини", навіть коли воно з московщиною сперечається.
Я не хочу сказати, що в російськомовної частини України немає власного обличчя, яке відрізняло б її від "москалів" - звісно ж є. Але що то за обличчя? На мою думку їх два (і я знову прошу вибачення, бо ж говорю про зовсім неприємні речі, які можуть когось глибоко образити):
- власне українське обличчя, просто (поки що) російськомовне. Це як з англомовними ірландцями - те, що вони англомовні, ще не робить їх англійцями, просто от така в цієї нації складна доля. Звісно, англомовний ірландець може сказати, що він англієць, і якщо докладе зусиль, стане англійцем. Ірландцем він тоді перестане бути;
- російське провінційне обличчя, я б його назвала малоросським, по аналогії з кубанським, або уральским, або архангельским. Оскільки теперішня Російська Імперія є дуже централізованною країною, російська провінція майже не продукує сенсів, а усі контакти здійснюються через Москву. От і малоросська частина є такою ж самою. Якщо щось й народжується там, воно йде в Москву. Так вже влаштована Росія.
Оце те, що зараз реально існує.
Щось інше, безумовно, могло б виникнути, але поки що не виникло. І щоб воно виникло та набралося сили, треба в те вкласти неймовірну кількість якісних людиногодин.
І якщо б у нас було гарантованих років двадцять без втручання Російської імперії, я б перша сказала - дєрзайте!
Але ж хіба в нас є хоча б кілька місяців?
Мої любі російськомовні українці, визнайте - ви дуже слабкі. Ви, як і всі інші українці, усі ці роки займалися хрєн знає чим, тому досі ніякої потужної альтернативи московщині не створили. Українська частина України теж не дуже старалася, але вона була сама по собі, без потужного центру в Москві або ще десь, тому якось мусила потроху крутитися, а ви не мусили.
Частина з вас опинилися під впливом "українськості", і цьому, безумовно, сприяло те, що ви нерідко власне є українцями етнічно, або частково етнічними українцями, і ще ваші бабусі розмовляли виключно українською. Хоча етнічність тут не є первинною, то в первшу чергу справа вибору. Частина з вас досі безпорадно борсається у каламутній воді українського суспільного життя, невзмозі визначитись, хто ж вони такі є - росіяни, малороси, чи ще хтось, у кого поки що навіть назви нема.
Але ні перші, ні другі часто не відважуються йти до кінця у своїх спробах знайти власну ідентичність. Цьому сприяє як небажання докладати зусиль до власного переходу на українську у перших, так і бажання якогось спеціального, окремого статусу для других, тому що бути просто етнічною меншиною якось стрьомно и не круто.
Що я хочу вам сказати, мої любі малороси, - якщо зараз ви, з вашими відверто слабкими силами, займетеся створенням окремої "російської" нації в Україні, імперія вас зжере. Скористається вами і зжере. В неї на відміну від вас сил ще огого скільки, а сам процесс зжирання таких як ви відлагоджений до автоматизму. Ви можете бути якими завгодно чудовими, ваші наміри можуть бути якими завгодно чистими - імперії то все похуй. Тим смачніше буде вас жерти. Таких як ви вже жерли у нас декілька разів (поцікавтеся історією усіляких "окремішних" російських рухів в Україні). Якщо ви вважаєете, що ви ж такі розумні, розумієте небезпеку та не дасте себе зжерти, так проти цього існує чудовий прийомчег - вас поступово витіснять з процесу і ви опинитеся на узбіччі, і будете з того узбіччя безсило дивитися, як ушльопки перекручують ваші ідеї, та рвати на собі волосся, але то вже не вам, ні Україні не допоможе.
Після вас, любі мої, вони почнуть жерти україномовних.
Отже, добре подумайте. Я розумію, що хочеться, але людина не мусить робити усе, що їй хочеться.
Що я хочу сказати вам, любі мої любі російськомовні українці, які є українцями у всьому, крім мови. Ваша російськомовність не надає вам якоїсь окремої ментальності, тому не треба вигадувати її - вона від вигадок все одно не з*явиться, а вигадками скористаються самі знаєте хто. Майдан навчив нас - якщо хочешь, щоб щось було зроблено, роби то сам. Отже, ви бажаєте укріплення українськості - зробіть над собою зусилля та переходьте на українську. Я все знаю про незручність та про лінощі, сама така. Все, часу більше немає. Ви і є ті самі, хто має укріплювати українське. Більше немає кому. Так, це місцями насилля над собою, але хіба хочеш - мусиш. Так само Небесна Сотня не хтіла помирати, а наша частина роботи значно простіша, принаймні не потребує від нас смерті.
Чи означає це, що ви якось зраджуєете свою "російськомовну" частину власної вдентичності? Аж ніяк. Ви просто чесно робите вибір і кажете собі, що українська частина вашої ідентичності згідно з вашим добровільним вибором для вас первинна. А російська важлива, але на другому місці. Друге місце - це не позорно, не слухайте імперця в собі.
Будьте відважними та йдіть вже нарешті до кінця, скільки можна відкладати на завтра. Може ніякого завтра вже й не буде, що ви тоді скажете собі? Що я збиравсь, та якось не встиг?
Ваша етнічність, мова, якою ви розмовляли в дитинстві, навіть ступінь вашого знання української не має значення. Це виключно справа вибору. Або ви відважилися це вибрати, або ні. Це кажу вам я, колишня російська громадянка, яка виросла в Росії, вчилася там, звісно ж, в російській школі, а першу українську книжку з горем пополам та зі словником у зубах прочитала в 17 років.
Хрєн я буду посилювати ту Орду хоча б чимось, а потім розповідати, що мене, тіпа російськомовну, тут "нє ущемляют".
грамарнаці пише
2014-04-27 16:32 (UTC)Re: грамарнаці пише
2014-04-27 16:43 (UTC)no subject
2014-04-27 18:24 (UTC)правильно буде "з ймовірностю"
вірогідність - це інше http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D1%80%D0%BE%D0%B3%D1%96%D0%B4%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C
ви все правильно написали. Час почати говорити українською.
no subject
2014-04-27 19:58 (UTC)Треба додати, що кожен російськомовний — потенційна особа, яка потребує «захисту» московських танків.
В Європі (Чехія, Польща, країни Балтії) вже зрозуміли, що вони — наступні, якщо «захист руськоязичних» стане успішним в Україні, Білорусі та Молдові. Зараз на повному серйозі йдуть палкі дебати про обмеження в'їзду «руськомовним», бо за ними слідом можуть в'їхати танки.
Нажаль, московський режим робить так, що потенційно-невинний «руськомовний» стає ворогом, від нього шарахаються як від чумного. Тому ми повиннні такоє десять разів подумати, чи треба нам такий тягар, який має раптово перетворитися на небезпеку.
no subject
2015-01-04 23:45 (UTC)Наприклад, в Одесі є культурні центри всіх цих національностей (та деяких інших),
в них є свої школи, бібліотеки, мовні курси (багато з них - безкоштовні), театри, церкви. Національні громади організують різні заходи - театральні вистави, читання, фестивалі тощо. Силами самих громад та з підтримкою відповідних держав. Це нормально, це збагачує місцеву культуру, надає самобутності місту, це цікаво не тільки для них самих, а й для всіх інших, і це нікого не ображає.
Що роблять етнічні росіяни? Крім того, що вимогають собі нечуваних привілеїв, волаючи, як їм потрібна російська як друга державна? В них взагалі є власна громада? Ті, хто усвідомлює себе саме як росіяни (не як російськомовні українці, чи "просто одесити", чи колишні "радяньскі люди") - де вони як громада, в чому полягає їхня діяльність? Може, вони недільну школу відкрили чи бібліотеку? Я їх не бачу. Євреїв бачу, греків бачу, вірменів бачу, арабів бачу навіть (хоча це нова для міста громада), а росіян - не бачу.